На Кіровоградщині волонтери не встигають плести маскування для ЗСУ

У Світловодську на Кіровоградщині учасники волонтерської групи «Ми для вас надійний тил» понад десять років плетуть маскування та відправляють його на фронт. За словами керівниці групи Людмили Любарської, виконувати замовлення військових стає дедалі важче, тоді як потреба в сітках залишається постійною.

Якщо в перший рік повномасштабного вторгнення маскування приходили виготовляти 60 людей, то за кілька років помічників залишилося 40. Нині, за словами Любарської, їх удвічі менше.

«Багато вже втомилися і лишилося тільки 18. Ходять отак завжди десь сім-вісім, до десяти протягом дня є. Ті, хто приходить, перше питання — чи платять тут гроші. А ми безплатно це робимо».

Сітки та «кікімори» волонтери надсилають на всі напрямки. Серед підрозділів, які співпрацюють із групою з 2014 року, керівниця називає 38-му, 35-ту, 36-ту бригади морської піхоти, а також 72-гу та 93-тю бригади. Географія замовлень охоплює Харківський і Запорізький напрямки.

Щодня група працює не менше восьми годин. За наявності трьох людей сітку розміром шість на вісім метрів виготовляють за один день, за місяць виходить 27 сіток. Матеріали купують за власні кошти та благодійні внески, про виконання замовлень звітують у соцмережах. Черга на сітки не припиняється з 2014 року, а на швидкість роботи впливає сезонність — для кожної пори року потрібна інша кольорова гама тканини.

«Ми замовляємо або метровий рулон, або 1,6 метра. Метровий — 4300 гривень один колір. Якщо ми плетемо чотири чи п'ять кольорів, щоб воно виглядало розсипом, то, звичайно, це стільки. І сітка-основа зараз біля п'яти тисяч одна. Нам її вистачає на місяць. І менше стали донатити».

Олександр Крилов власноруч виготовив пристрій, який прискорює нарізання тканини. Чоловік допомагає війську від початку повномасштабної війни.

«Коли в 2022 році, то я подумав... Щось всередині спрацювало. Я сказав собі, що я не зможу ні спати, ні їсти. Я хочу дивитись воїнам в очі прямо і живим, і полеглим. Зараз воно так і є. Я відчуваю себе нормальним громадянином».

Ірина Міщенко — переселенка з Покровська. Вона приходить плести сітки щодня.

«Треба жити життя. Бо, коли згадуєш про те, що ти вже все втратив, немає ні будинку, ні квартири, то про це думати не хочеться. Коли робиш руками, відчуваєш, що ти потрібен. Треба бути свідомим. Я завжди кажу — коли закінчиться війна, у кожного спитають: "А що ти зробив?"»

Постійну потребу в сітках підтвердив військовий із позивним Блек.

«Наш підрозділ бере участь у бойових діях на Донецькому напрямку. Так, нам постійно необхідні маскувальні сітки, бо вони постійно рвуться, заростають гілками — приходять у неналежний стан. Тож, дякуючи нашим волонтерам, позиції забезпечені засобами маскування».

За словами керівниці групи, на початок вересня волонтери мають замовлення на 22 сітки.