БУТИ СПРАВЖНІМ ДО КІНЦЯ!

Тільки прекрасна людина може підбирати хворих і покинутих кошенят, а потім віддавати в добрі руки, фотографувати природу, мати на двох з дружиною 11 хрещеників. Тільки справжній офіцер повертається з пенсії на службу без жодних відмовок, щойно кличе Вітчизна. Це коротка характеристика чоловіка, який поклав життя за нас із вами в 43 роки.
Весь віддавався службі - був заступником з технічної частини танкової роти, потім командиром роти. Його поважали командири та підлеглі, цінували його золоті руки. Командири не хотіли відпускати на пенсію, просили залишитися. Проте, відслуживши 20 років у ЗСУ, капітан ЮРЧЕНКО Валерій пішов у запас. Свого бажання попрощатися з армією він не приховував, стомився, хотів насолодитися цивільним життям, хотів миру. На пенсії Валерій працював водієм у будівельному магазині. Свого житла з дружиною Марією не мали, усе життя прожили на зйомних квартирах. Тому чоловік мріяв про власний будинок у Лугинах, обов’язково з садом та альтанкою.
Але мир тривав недовго — Батьківщина покликала. Валерій був переконаний, що там мають бути досвідчені військові, а не молоді хлопці. За кілька місяців війни волосся чоловіка стало срібним, змінилося…Проте душа залишилася тією ж, душа доброї людини… В одному з боїв був поранений, проте рідним не говорив. В складі 2-ої батальйонно-тактичної групи брав участь у важливих бойових зіткненнях гарячого літа 14-го. Вибивав псковських десантників із стратегічної висоти біля населеного пункту Георгіївка.
Потім розпочався масований наступ підрозділів частин РФ. Безкінечні обстріли артилерії та танків. Останній його дзвінок був 28 серпня. 1 вересня 2014 року справжнього бойового українського офіцера не стало.
Поховали Валерія 5 вересня в Лугинах, куди він так мріяв повернутися.
ВІЧНА СЛАВА СПРАВЖНЬОМУ, СПРАВЖНЬОМУ У ВСЬОМУ І ДО КІНЦЯ!