«Ми тут нічого не бачимо, я – сліпий» – сказав Олег в ефірі в липні 2014 року, намагаючись передати інформацію з одного із спостережних постів в Луганській області. Так він і отримав позивний «Сліпий». Чоловік більше дванадцяти років служить Батьківщині в одній з механізованих бригад. І зараз головний сержант роти обороняє нашу землю від російських окупантів на Донеччині.

Перші бойові зіткнення батальйону, в якому служить Олег, відбулися ще в травні 2014 року. 22 травня о 4 годині ранку, щоб не допустити прориву сил противника, командування направило по одному взводу зі складу двох механізованих рот до мосту через річку Сіверський Донець в населеному пункті Дружківка, що неподалік від Рубіжного. Між нашими підрозділами і російськими найманцями зав’язався бій, який тривав декілька годин. Під тиском «кадирівців» та угрупування «афганців» наша зведена група змушена була відійти до передмістя Рубіжного – Старої Краснянки-Кремінної. У бою двоє українських військових загинули, сімох було поранено, а один потрапив у полон. Ним був саме наш Олег.

– Мій навідник не міг виконувати свої функції, тому його місце зайняв я, – згадує Олег, тоді ще командир бойової машини піхоти. – Бій тривав досить довго, набої закінчувались… Від попадань БМП була вже не на ходу, зв’язку в машині не було, тому команди на відступ я не почув. А коли вже не залишилося чим відстрілюватись, почув над собою голос, підняв голову та на мить побачив неслов’янської зовнішності військових, і тут же отримав прикладом по голові… Потім місяць полону в будівлі СБУ в Луганську, знущання, допити, втеча з полону, тиждень спотикань містом…

Після втечі через десять днів відпочинку та реабілітації вдома Олег знову повернувся до підрозділу і вже у складі своєї роти він брав участь в боях за Металліст, Лутугіне, Георгіївку та Червону поляну. Літо для «Сліпого» видалося насправді спекотним. Жодна операція, в якій брав участь його взвод, не проходила без Олега.

Січень 2015-го приніс нові випробування на міцність та мужність. Дебальцівська дуга. Зведена група зі складу механізованої роти під командуванням Олега здійснювала рейдові та ударно-штурмові дії по флангам противника в районі Нижнього Лозового, Калинівки та Розсаднлї. Саме він очолив взвод під час штурму стратегічно важливої висоти «Паша», яка і досі контролюється українськими військами. 11-12 лютого Олег у складі передового загону атакував зі сторони Калинівки підрозділ російських військ у Логвиново. А під час виходу наших військ з так званого «дебальцівського котла» взводу «Сліпого» було наказано прикривати відхід основних сил з’єднання. До березня 2016 року підрозділ Олега вів активну оборону та виконував інші бойові завдання поблизу населеного пункту Троїцьке. Більше року він без виїздів та перепочинку у відпустках був безпосередньо на лінії зіткнення з противником.

Під час бойових дій чи не головна ознака справжнього лідера – це рівень довіри з боку бойових побратимів до прийнятих ним рішень, адже від того, наскільки вірним виявиться той чи інший наказ, залежить найдорожче – життя людини у погонах. Усвідомлюючи це і завдячуючи бойовому досвіду, Олегу вдається вчасно, швидко та вірно оцінювати обстановку, робити висновки та швидко приймати вірні рішення в надзвичайно складних ситуаціях. Товариші вірять йому, адже він має неабиякий талант, випромінюючи життєву енергію, передавати її оточуючим. Навіть просто спілкуючись з Олегом починаєш розуміти, що таке справжній чоловічий характер, відчувати незламний бойовий дух захисника України.

24 липня у Хмельницькому Олега було нагороджено орденом «Народний Герой України». Це своєрідний символ визнання ратних подвигів людини, гідна нагорода для достойної людини.

А вдома на свого сина, чоловіка й тата завжди чекають батьки, дружина Катюша та дві маленьких доці. Всі ті, чиє мирне життя вдень і вночі захищає та береже тут, на Донбасі, Олег «Сліпий».

Іван Бурдюг