У Вінниці 10 вересня прощаються з Володимиром Реганом та Олександром Олівком

Володимир Реган народився 6 березня 1974 року у Стадниці. Після школи здобув спеціальність механізатора в Гущинецькому вищому професійному училищі, пройшов строкову службу в армії та повернувся до рідного села. Працював у місцевому сільгосппідприємстві, на власній землі, а останнім цивільним місцем роботи стало ТОВ «Поділля-залізобетон», де він був бульдозеристом. Із дружиною виростили двох доньок.

На захист країни чоловік став у перші дні повномасштабного вторгнення. Його бойовий шлях пов'язаний із 59 окремою мотопіхотною бригадою імені Якова Гандзюка, у лавах 9 окремого мотопіхотного батальйону він виконував обов'язки водія-механіка БМП. Мав позивний «Дядя Вова». За високу професійність і вірність військовій присязі його відзначили медаллю «За службу українському народу».

«Іншої долі для себе чоловік тоді не вбачав. Готовий був іти навіть водієм бензовоза, лиш би взяли до війська. На фронті він отримав позивний "Дядя Вова" — у ньому вся його доброта, підтримка, рішучість і турбота…», — сказала дружина Наталія.

Володимир Реган брав участь у боях на Донеччині. Він загинув 26 грудня 2024 року під час бойового зіткнення поблизу села Нововасилівка Покровського району. Тривалий час доля бійця залишалася невідомою: його мати Надія до останнього сподівалася, що син живий, і була постійною учасницею вінницьких акцій на підтримку полонених та зниклих безвісти. За свідченнями побратимів, евакуювати пораненого воїна через наступ російських військ не вдалося.

Прощання з Володимиром Реганом відбудеться у Стадниці: о 10:00 за адресою вул. Шевченка, 10, об 12:00 — у церкві святого Дмитра. Поховають його о 13:00 на місцевому кладовищі.

Олександр Олівко народився 23 червня 1976 року в Херсоні, звідки родина невдовзі переїхала до Вінниці. Він навчався у середній школі №27, а свідоцтво про базову середню освіту отримав у Погребищі, там же закінчив вище професійне училище за спеціальністю водія-автослюсаря, пройшов строкову службу. У цивільному житті був пастором вінницької церкви «Світле життя», поєднуючи духовний шлях із роботою у торговельній сфері: розпочав кар'єру менеджером у фірмі «Маріо», згодом відкрив власний магазин сантехніки «Благо». Із дружиною Іриною виховував чотирьох дітей — трьох доньок і сина. Його вісімнадцятирічний син нині служить у Збройних Силах України, куди пішов добровольцем.

Із 2014 року Олександр Олівко волонтерив, допомагаючи війську, а з початком масштабної агресії добровольцем долучився до Сил оборони. Перший бойовий досвід здобув під час оборони Києва. Згодом став професійним снайпером у складі 1 штурмового батальйону 3 армійського корпусу, на передовій мав позивний «Капелан». Займався відбором і підготовкою майбутніх снайперів як для свого підрозділу, так і для 60 окремої механізованої Інгулецької бригади. Його фронтовий шлях проліг від Київщини до Запорізького, Херсонського та Бахмутського напрямків. За час служби пройшов щаблі від молодшого сержанта до молодшого лейтенанта.

«Як багатодітний батько й пастор, Олександр мав усі підстави не йти на війну. Але служіння Господу він ототожнював зі служінням українському народу та вважав це за велику честь. У війську його віра набула ще більшої сили. Чоловік був надзвичайно міцним духом та волею й усіляко підтримував своїх побратимів», — розповіла дружина Ірина.

Олександр Олівко загинув 5 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання. За мужність та героїзм його відзначено орденом «За мужність» III ступеня, почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», медаллю «За сприяння обороні Києва» та почесною відзнакою «За мужність та відвагу».

Церемонія прощання з Олександром Олівком розпочнеться о 10:00 у «Домі молитви» за адресою вул. Праведників Світу, 3-А. Поховають воїна о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.