Мобілізація потребує системних рішень, а не реклами, — думка

В українському публічному просторі з’являється дедалі більше комунікаційних ініціатив від бойових підрозділів — зокрема, «Азову» та Третьої штурмової. Вони нагадують, що служба — це не лише обов’язок, а й гідність. Однак жоден мотивуючий ролик не замінює системних рішень держави.

Суспільство залишається поляризованим: з одного боку — військовослужбовці, з іншого — так звані «ухилянти», до яких часто записують усіх чоловіків призовного віку поза армією. Такий поділ є штучним, адже кожен цивільний завтра може стати в стрій.

Для того, щоб люди свідомо йшли на службу, держава має забезпечити кілька умов. По-перше, гідне грошове забезпечення — без бойових виплат воно не відповідає реальним потребам, а не всі мобілізовані придатні до служби в бойових підрозділах. По-друге, раціональне використання людського ресурсу: прозорість, передбачуваність, повага командирів, можливість застосувати навички.

Люди бачать, як їхні рідні служать без ротацій і демобілізації понад три роки — це вбиває мотивацію. Той, хто ще не у війську, дивиться на тих, хто вже там, і часто не хоче йти тим самим шляхом.

Поточна мобілізаційна політика, на думку спостерігачів, зводиться до вичавлювання максимуму з тих, хто вже служить, і хаотичної примусової мобілізації. Це стратегія короткої дистанції, яка нежиттєздатна на перспективу. Якщо війна триватиме ще 3–5 років або після перемир’я Росія нападе повторно, черг у військкомати може не бути.

Повагу не можна симулювати — її видно у вчинках. Без дієвої поваги до воїна армія не отримуватиме необхідного поповнення.