Півтора року в очікуванні: жителька Житомирщини розшукує чоловіка

Світлана Колядич із села Сердюки Коростенського району вже понад півтора року не має жодної звістки про свого чоловіка Сергія. Військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади імені князів Острозьких зник безвісти 18 лютого 2025 року поблизу Васюківки на Бахмутському напрямку. Повідомлення про зникнення жінка отримала 20 лютого 2025 року — у ньому йшлося про скид невідомого боєприпасу з боку противника.

За словами Світлани, на той час Васюківка перебувала в сірій зоні, а позиції, які тримали військові, були пристріляні. Зв'язок із чоловіком та його побратимами зник за три дні до офіційного повідомлення. Тоді, за її словами, по позиціях били з мінометів і скидали керовані авіабомби.

«Я була просто паралізована, декілька днів нічого не розуміла, а потім почала шукати таких, як я. І ми одна одну почали підтримувати і до сьогоднішнього дня ми зідзвонюємося, кажемо слова підтримки, висловлюємо співчуття одна одній, бо самому вижити нереально», — розповідає Світлана.

Сергія призвали до Збройних сил України у жовтні 2022 року. Він виконував бойові завдання на Донеччині та Харківщині. Рішення піти на війну чоловік прийняв сам. «Він казав: "Кохана, а хто тебе буде захищати?". Я прийняла з болем його вибір, він чоловік, він вирішив і пішов», — згадує жінка.

Під час служби Сергій телефонував дружині, надсилав фотографії з військового побуту, змагань та світлини тварин, яких зустрічав. Жінка розповідає, що на день народження 3 грудня йому у війську подарували торт, а ще він перемагав у змаганнях з тенісу.

До повномасштабного вторгнення подружжя жило в селі Сердюки. Разом вони доглядали за матір'ю Світлани, яка останні роки хворіла. Із Сергієм жінка познайомилася у 2006 році. Він став батьком для її сина Станіслава та опорою для її матері.

Після зникнення чоловіка та смерті матері Світлана залишилася сама — син із дружиною живе у Житомирі. Коли жінка сумує, вона приходить до «Простору надії» в Олевську, де встановлена фотографія Сергія. «Кожен раз, як я в Олевську, я підходжу постійно до Простору надії, обійняти фотографію, поговорити з моїм коханим, попросити його поради», — каже вона.

Світлана разом з іншими родинами зниклих безвісти військових бере участь у мирних акціях в Олевську, Звягелі та Житомирі. «Вони не заслуговують на те, щоб їх забули. Вони йшли захищати нас мужньо і сміливо, дивлячись смерті в очі. Бо для них Україна і наші родини понад усе. Будьмо гідні їх і робімо все, аби їх повернути», — наголошує жінка.