22 місяці полону: історія захисника із Запоріжжя Володимира Борисенка

39-річний Володимир Борисенко долучився до Збройних сил України у перші дні повномасштабного вторгнення. Він служив у 110-й окремій бригаді територіальної оборони. У полон потрапив у березні 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Приютне Запорізької області.

Упродовж 22 місяців і 14 днів його утримували у слідчих ізоляторах на тимчасово окупованій території «ДНР», зокрема в Оленівці, а також у Твері та Мордовії. Додому військовослужбовець повернувся 31 січня 2024 року під час великого обміну полоненими.

Першим місцем утримання став СІЗО на Донеччині. Камери, розраховані на 30 осіб, переповнювали втричі чи вчетверо. Бранці потерпали від задухи та спраги: денна норма води на людину становила три кришечки. Під час допитів окупанти вимагали показати на картах позиції українських підрозділів. За відмову співпрацювати Володимира побили, зламавши йому ребра.

В Оленівці, де він провів п'ять днів, спати доводилося на бетоні, а воду збирали з калюж. Одного разу полонені назбирали абрикосового цвіту, за допомогою дротів закип'ятили дощову воду і зробили чай, який пили по черзі.

У Твері адміністрація СІЗО боялася офіційних травм у в'язнів, але щодня била їх гумовими палицями. Бранців змушували вчити напам'ять російські вірші та співати гімн РФ. Інформаційна ізоляція була майже повною — про своє місцеперебування вони дізналися випадково, коли наглядачі не встигли закрити верхню частину документа.

Під час етапування до Мордовії конвоїри роздягали полонених догола, били електрошокерами та палицями. У колонії новоприбулих змушували бігти через «живий коридор» з озброєних наглядачів. Тих, хто падав, забивали. Побиття влаштовували також після успіхів ЗСУ на передовій.

У мордовській колонії бранців тримали на ногах від ранку до відбою, у будь-яку погоду — у тонкій тюремній робі з відчиненим вікном. Їжу видавали мізерними порціями, часто непридатну до споживання. Гарячу юшку доводилося ковтати, не чекаючи, поки охолоне, через що Володимир отримав опіки ротової порожнини. Через антисанітарію та плісняву у камерах серед ув'язнених поширювався туберкульоз.

Медичну допомогу полоненим не надавали. «Лікування» проводив наглядач, якого бранці називали «Доктор Зло»: замість ліків він бив пацієнтів електрошокером. Поранення та старі травми ставали мішенню для побоїв.

Попри щоденний психологічний тиск і пропаганду, Володимир і побратими намагалися зберігати моральний дух. Вони рахували час за піснями на радіо, обговорювали плани на майбутнє та підтримували одне одного. Напередодні звільнення Володимиру наснився сон, у якому він удома збирав зимові куртки для побратимів. Того дня всі, хто йому наснився, вийшли з камери під час обміну.