Три штурмовики 79-ї бригади розповіли про перший вихід тривалістю півтора місяця

За словами Романа, головним завданням групи було закріпитися на позиції, контролювати обстановку та передавати інформацію командуванню. Сергій наголошує, що слід було стежити за тим, що відбувається навколо, і слухати командира.

«Зразу заходили удвох з "Пластиною". Нас вела пташка, ми слухали командира, як нам пересуватися, що робити. Треба було дивитися під ноги обов'язково, щоб, не дай бог, не наступити чи на міну, чи на якусь розтяжку, щоб залишитися живим, дійти до позиції», — розповідає «Борода».

Роман зазначає, що вихід був першим для всіх трьох, тож спочатку було складно. У перші дні їм допомогли навички, здобуті на полігоні, та поради інструкторів.

«Для новачків дуже складно. Зараз, обертаючись назад — то як би легко. Тоді було складно. Вибухи, стрільба. Перший день на війні. Обов'язково треба слухати інструкторів, тих, хто тебе веде», — кажуть військові.

Олексій «Моряк» долучився до групи вже під час виходу: до того він залишився без напарника. Він пригадує, як його побратим загинув унаслідок атаки дрона.

«Я на той момент сидів в окопі, який викопав. Коли казав: "Стій, не ворушись, тебе під тим деревом не буде видно", а він вийшов. Скид із FPV вбив. Це сталося буквально за метр від мене», — розповідає Олексій.

Після цього до позиції приєдналася група Романа. За словами бійців, вони діяли колективно й постійно підтримували одне одного.

«Не так, що один хтось на себе все тяг. Колективно один одного підтримували. Ти так дивись, ти туди дивись, ти туди дивись, щоб усе було добре», — розповідають бійці.

Сергій згадує, що кілька днів російські військові не наближалися до їхньої позиції, а потім групу попередили про рух противника і дали завдання контролювати визначений час.

Під час перебування на позиції військові пережили пожежу після атаки FPV-дронів. Один із дронів не вибухнув одразу і впав поблизу укриття.

«Оце було трохи страшнувато, коли в нас потолок горів, і треба було і позицію не втратити, і встигнути звідти звалити, щоб нас не помітили», — кажуть військові.

За словами «Бороди», один дрон пошкодив вхід до укриття, інший заплутався в бронежилеті, яким прикрили прохід. Після пожежі частину майна довелося залишити.

«Прийшлося нам залишити саме найважливіше — це зв'язок, зброю. Рюкзаки погоріли з провізією», — каже Роман.

Згодом група отримала команду окопуватися й облаштувати нове укриття. За словами Сергія, на це пішло чотири-п'ять днів: бійці зробили бліндаж, нори та укріплення і замаскували їх. Олексій додає, що нову позицію вдалося замаскувати так, що противник її не помітив.

Олексій згадує про шістьох знищених російських військових, Сергій — про п'ятьох, Роман — про трьох. Одного з них Роман близько пів години чекав, поки той вийде з-за укриття: його завданням було не дати російському військовому пройти далі, за позицією перебували побратими.

«Пів години одного вичікував, щоб він не проскочив, щоб він з укриття вийшов. Дуже довго — руки затерпли. Він голову висунув — моя задача була не дати йому пройти», — розповідає Роман.

За словами бійців, російські військові намагалися змусити українських військових видати позицію: один виходив уперед і кричав, інший залишався в укритті й чекав реакції у відповідь.

«Він його не бачив, а Рома постійно контролив. Ні погляду не відводив, ні зброю. Навіть помінятися не могли, бо чекали моменту, коли будемо змінюватися, — і в цей момент могли себе видати», — згадують військові.

Вони пояснюють, що поспішати під час такого спостереження не можна: у разі промаху противник може відкрити вогонь у відповідь і поранити або вбити побратима.

«Треба стріляти так, щоб бути впевненим, що ти з першої спроби його завалиш. Другого шансу може не бути».

Роман дочекався моменту, коли російський військовий висунув голову з-за укриття, і відкрив вогонь. Олексій каже, що російські військові щось уживають.

«Одного, я ж кажу, бігуна — метрів через 12 упав. Я його стріляв прямо, впритул. На моїй першій позиції огляд був прямо йому в груди. Він біжить, ломиться напролом і не зупиняється», — розповідає Олексій.

За словами військових, одне з найскладніших завдань на позиції — залишатися нерухомим, коли працює російський дрон.

«Найважче — стояти й не рухатися, коли завмер на одній позиції. Коли дрон висить над тобою, з висоти він може побачити не тебе, а твою тінь, яка рухається. Особливо коли немає вітру і сонце світить — це одразу тебе видає», — пояснюють військові.

Навіть якщо затерпла рука чи нога, рухатися не можна — доводиться чекати на можливість змінити положення. За словами бійців, один дрон може висіти над позицією близько 15 хвилин, потім його змінює інший, тож не завжди зрозуміло, коли саме можна безпечно поворухнутися.

«Одна пожужала, пожужала — друга підлетіла. Та полетіла, вони міняються і постійно контролюють. Ти не бачиш, куди вона дивиться, але знаєш, що вона над тобою», — розповідають військові.

Бійці також згадують моменти, коли над позицією раптово ставало тихо. За їхніми словами, така тиша не заспокоювала, а насторожувала.

«Коли була тиша, не було вітру і ніхто не літав, було дико і трохи страшно. Думаєш: чому така тиша, щось не те вже. Як перед бурею», — кажуть військові.

Після таких періодів тиші, за словами бійців, російські військові часто починали інтенсивний обстріл. Вони припускають, що перед цим противник міг підвозити боєприпаси або готуватися до наступних дій.