Живуть, Тарасе, поміж нас і голос твій, і пензель твій, і слово

 

Видатний український поет, письменник і громадський діяч. Багато людей його вважають за пророка, спасителя українського народу від рабського ярма. У будь-якому випадку ще в XIX ст. його портрет можна було зустріти в багатьох хатах поряд з образами святих.

 

Тарас Шевченко народився в сім’ї багатодітного кріпосного селянина 9 березня 1814 року в селі Моринці Київської губернії. Дитинство було важким, адже Тарас дуже рано осиротів. Риси «незвичайності» сина помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: «Тарасу з мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для нього моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе».

Рід Шевченків мав козацьке коріння, у дусі вольності Тараса виховував дід Іван — свідок гайдамаччини. Як «школяр-попихач», вчився він грамоті в дяків Рубана та Богородського. З 14 років починає служити козачком у поміщика Енгельгардта. У цей час юнак проявляє здібності до малювання, тому пан робить з нього особистого живописця і навіть відправляє Тараса на навчання до художника В. Ширяєва.

Величезна роль у самовизначенні Шевченка як художника належала Петербургу, місту, в якому він провів 17 років. Тарас ночами ходив у Літній сад, малював із статуй і мріяв про волю, а в свята милувався великими творами живопису в залах Ермітажу. На той час він уже досить майстерно малював портрети аквареллю. 25 квітня 1838 року в помешканні Kарла Брюллова сам Василь Жуковський вручив Тарасу Шевченку відпускну. З першого ж дня волі він вступає до Академії мистецтв, поринаючи в світ навчання і творчої праці — і як художник, і як поет. А Kарл Брюллов стає його вчителем. Художні твори Шевченка Академія мистецтв невдовзі відзначає срібними медалями.

Літературний геній Кобзаря розвився теж дуже рано. У доробку 25-річного Шевченка вже були поеми «Катерина», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», балада «Тополя», послання «До Основ’яненка», вірші «Перебендя», «Нащо мені чорні брови…» Вони й склали першу його поетичну збірку — «Кобзар», яка побачила світ у 1840 році. Спеціально для неї Шевченко написав вступний вірш-заспів «Думи мої, думи мої…» Коли перша збірка «Кобзаря» вийшла у світ, Шевченкові було лише 26 років. Вона беззаперечно засвідчила, що в українську літературу прийшов поет великого обдарування. Такої непідробної природності, щирого ліризму й художньої майстерності українська поезія ще не знала.

Ось як описували сучасники зовнішність 29-літнього Шевченка: молодий, здоровий, середнього зросту, широкоплечий, міцної статури. Його кругле виголене обличчя було прикрашене бакенбардами, волосся вистрижене по-козацькому, але зачесане назад. З його лиця пробивалася відвага, в темно-сірих невеличких очах світилися розум та енергія. Голос у нього був м’який, у ході й рухах — зосередження. При першій зустрічі в ньому нічого привабливого не примічалося, навпаки, він здавався холоднуватим, сухим, хоч і простим. До людей ставився спершу недовірливо і перед першим-ліпшим не відкривав своєї душі, особливо бував замкнутий супроти тих, хто добивався викликати в нього відвертість та щирість. Зате коли пізнавав чоловіка й відкривав у нім бодай одну гарну рисочку, прив’язувався до нього, а як знаходив у тій людині взаємність — віддавався йому цілим серцем. Примітними рисами характеру були доброта, м’якість, навіть делікатність, що суперечило його суворій масці. На кривду й несправедливість його серце запалювалося гнівом і вибухало, немов вулкан — тоді він міг бути й несамовитим. З бідними ділився останнім.

Творчість була для Т. Шевченка не тільки духовною потребою, а й формою протесту проти царського свавілля. 5 квітня 1847 року за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві Тараса Григоровича заарештували і відправили до Петербурга. У вироку зазначалось: «Художника Шевченка за сочинение возмутительных и в высшей мере дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский Отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений». Затверджуючи це рішення, Микола І власноруч збоку написав: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать».

Десять років тривало заслання Шевченка. Позбавлений права творити, він, проте, криючись від стороннього ока, продовжує писати поетичні твори в так званій «захалявній книжечці». Тим самим підтверджуючи своє життєве кредо: «Караюсь, мучусь, але не каюсь». Його амністували після смерті Миколи I.

10 березня 1861 року Шевченко помер. Лише через місяць царський уряд дозволив перевезти домовину з прахом Шевченка на Україну. Процесія рушила через всю Росiю з пiвночi на пiвдень: де потягом, де кiньми, де пароплавом, а де i просто на руках — до Канева, де мрiяв оселитися поет i дожити до свого, Богом визначеного вiку.

Трагічно важкий шлях Шевченка до творчих висот визначив у образній формі Іван Франко: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим».

 

Анастасія ТКАЧУК