Ліван, Сьєра-Леоне, дві миротворчі місії в республіці Косово, а ще 5 років російсько-української війни. Значну частину свого життя Олег присвятив допомозі людям. Всю свою військову службу, а це понад 20 років, Петрович присвятив 30 окремій механізованій бригаді.

«Збройні конфлікти на Балканах та в Африці сильно відрізняються від нашої війни, - каже медик. – Там було більше травмувань та хвороб притаманних тій місцевості та клімату. Часто виїжджав на роботу з саперами, але завдяки їхньому професіоналізму та компетентності командира контингенту вдавалося уникати бойових втрат та поранень» - згадує український миротворець. Проте російсько-українська війна, на жаль, «компенсувала прогалини» в роботі медика-миротворця, адже зупиняти самі різноманітні кровотечі, шити, складати кістки, реанімувати, лікувати, словом надавати медичну допомогу сотням пораненим бійцям доводиться понад 5 років. 
«До страждань та болю поранених звикнути не можливо, але можливо притупити в собі жаль та холоднокровно робити все що знаєш, вмієш та чого навчила ця війна. Ти маєш бути психологічно підготовлений до того, з чим доведеться зустрітися в наступну хвилину коли чуєш слова «триста», «двісті»…»

Зі своєю «вислугою» та часом проведеним на війні Олег Петрович міг би без докорів сумління та «розмов у спину» служити по-ближче до родини. «Але як я почуватимусь, будучи вдома «пасувати», коли йде війна, а бійцям потрібна допомога. Я розумію, як важко моїй дружини та дітям без мене, але в тих хлопців також є родини, є діти, які чекають на своїх батьків, і в якійсь мірі я відчуваю відповідальність за повернення наших бійців до своїх родин» - каже Олег.

Своєрідним арбітром для вчинків та моральним кодексом для нашого миротворця є «Совість». Неодноразово траплялося так, що допомогти важкопораненому, точніше сказати вже загиблому, міг лише один Господь, проте Петрович зі своєю командою робили все можливе і неможливе, щоб повернути з того світу хлопців, зрештою, щоб совість медика перед душами побратимів була чистою.

«Я не скажу що я сильно віруючий, але Бог однозначно є, і вірю в те, що Він буде судити нас по нашим вчинкам в цьому житті, а тому хочеться прожити життя так, щоб соромно не було ані перед людьми, ані перед нашим Господом».