На вшанування полеглих бійців 72 омбр та освячення пам'ятника майору Андрію Жуку "Мауглі" військовослужбовці приїхали здалеку: з Херсону, Одеси, Запоріжжя, Кривого Рогу. Дехто прибув просто з фронту, з-під Мар'їнки і Пєсок. Прибули також працівники Волноваського райвійськкомату, волонтери, представники місцевої влади. Віковічний степ завмер, дослухаючись до молитви колишнього батальонного "батюшки" о.Василя, та спогадів побратимів Героя.

Підполковник Юрій Люлька оглядає пагорби: тоді, три роки тому, це було його "поле бою", тут кожна бадилинка знайома, кожна балочка береже в собі якусь знакову, смішну чи трагічну історію! Сержант Олександр Сіротський стежить за його поглядом: ці балочки Саша свого часу облазив особисто, з заплющеними очима знайде кожний закуток.

Старшина Ігор Шевченко, наш "військовий археолог", мрійливо позирає за другу посадку: десь там його рідна "Куба", зовсім поруч "Наглий", "Сокол", "Броня". В такий сонячний день, як сьогодні, степ проглядається наскрізь, аж до видноколу. Десь тут, за дальніми деревами, досліджене ним древнє поховання степової царівни, жінки-воїна, що її портрет зобразив гільзами від 5.45 наш художник Толік "Циган".

"Я не знав Андрія за життя, але з того, яким злагодженим, дружним і добре навченим був його батальон, я зразу побачив, що мій попередник був неабиякою людиною", - зазначив підполковник Олександр Охріменко, який в 2016 році прийняв 3 батальон після загибелі "Мауглі" і воював з ним в 16-17 роках під Авдіївкою. Олександр Петрович знає, що говорить: має бойовий досвід ще з 14-го під Ізвариним, потім Авдіївка, зараз начальником штабу іншої бригади під Пєсками. Про те, як він організовував оборону Бутовки, "Зеніта" і "Царської охоти" - досі ходять легенди: батальон тоді значно просунувся вперед, добряче ворогу сала за шкуру залив!

Приїхав також командир батальону 24 омбр Юрій Капустяк: молодий офіцер разом з колишнім розвідником 72 омбр Володимиром Литвином прибув вшанувати пам'ять свого старшого товариша, який теж свого часу вчився у Львівській Академії Сухопутних військ і віддав життя за Україну саме в той рік, коли Юрій закінчував навчання. 

Полковник Шалімов, комісар Волноваського райвійськкомату, чиї підлеглі з власної ініціативи допомогли змурувати майданчик і власноруч встановили пам'ятник, розповів, що пам'ять полеглих бійців у Волновасі вшановується постійно, що багато військовослужбовців 72 бригади лишишись у Волновасі, яка стала їм рідною. Близько 500 чоловіків і жінок з Волноваського району пішли служити в лави ЗСУ за ці роки, а дехто і віддав життя за волю свого народу і повернення загарбаних ворогом рідних міст і сіл.

Бійці підрозділу, що зараз стоїть тут, і які допомагали встановлювати пам'ятник, виділили на траурний мітинг салютну групу. З передових позицій бійців знімати не стали, дали стрільців зі взводу забезпечення: ті, хто на мінусах, були зайняті, забезпечували тишу на час проведення заходу. Минулого тижня вони гарно вгамували ворога, спаливши у нього автівку і нанісши втрати у живій силі. І от над диким степом тричі лунає військовий салют...

Після освячення пам'ятника і молитви учасники вшанувань перемістилися в найближчу до Богданівки Новогнатівську школу. Учні та вчителі вразили вміням відчувати суть подій, передати біль і трагедію війни. Не всі вміють це навіть у прифронтових школах, навіть не всім дорослим це дано. "Чесно скажу: ми плакали. Всі. І я, і дівчата-журналісти, і капелан о.Василь, і навіть військові - здорові мужики, що пройшли немало бойових дій, мали поранення і втрачали товаришів! Особливо, коли діти підняли руки і заспівали: "Нам потрібне синє небо... миру нам сьогодні треба!"", - розповідає організатор встановлення пам'ятника і учасник вшанувань, старший офіцер прес-центру оперативного командування "Північ" лейтенант Олена Мокренчук.

"Дивний збіг: в цій школі зараз 28 учнів. Рівно стільки ж, скільки втратила в боях 72 бригада під Волновахою, за 2,5 роки бойових дій. Так, наче кожне дитя тут має особистого Янгола-Охоронця з числа наших полеглих Героїв..." - додає вона.

Вчителі згадували, як військовослужбовці бригади допомагали школі в найтяжчі дні, як привозили дрова для опалення,продукти годувати дітей, як склили вибиті вибухами вікна, як разом святкували у відремонтованій школі... Називали імена кожного, хто допомагав, називали точні дати і кількість допомоги. Три роки минуло - а вони й досі пам'ятають кожного в обличчя. "Бійці 72 бригади були найрідніші для нас, такими і залишилися" - зізнаються вчителі і діти і просять передати особливу подяку ктодішньому командиру 1 роти Андрію Царенку.

Завершилися траурні заходи у Волновасі, в краєзнавчому музеї. Гостіі оглянули експозицію, присвячену 72 бригаді та іншим підрозділам; разом з колишнім командиром 72 омбр, а нині начальником штабу оперативного командування "Південь" генерал-майором Андрієм Соколовим пригадали визначні події 2014-2016 років під Волновахою. Мер Волновахи Іван Лубінець від імені всіх мешканців міста подякував 72 бригаді за захист і запропонував здійснити давню мрію ветеранів бригади: назвати одну з вулиць Волновахи іменем славної 72 омбр та іменем майора Андрія Жука (комбата "Мауглі").

Народний депутат України Дмитро Лубінець, зранку долучившись до вшанування, першим підписав прапор з позицій 3 батальону 72 омбр, який протягом дня підписали всі учасники вшанувань, діти і дорослі, і який наступного дня було передано до головного музею АТО\ООС у Києві.

Передано в музей також і карту волонтерської групи "Солдатська пошта", яка висіла два роки у волонтерському центрі - а зараз, зі свіжими позначками колишніх бійців про пережиті пригоди, передана на довічне зберігання в експозиції, присвяченій бойовим діям 72 омбр.

""Ніхто не забутий" - гарні слова, якщо вони правдиві. 27 травня у Волновасі ми переконалися, що ті, кого ми захищали, справді пам'ятають нас поіменно, і мертвих, і живих. Бережуть пам'ять про Захисників і ревно передають її наступним поколінням - всім тим, хто народився тут вже під час цієї дуже довгої війни..." - зазначили військовослужбовці 72 омбр, учасники вшанувань.
#Богданівка #Новогнатівка #Волноваха #72омбр