Кавалер орденів Богдана Хмельницького ІІ і ІІІ ступенів та ордена «Народний Герой України» майор Олександр Мороз брав участь у найзапекліших боях під Луганськом та Дебальцевим. В АТО, спочатку командиром роти, а згодом – батальйону, з самого початку війни і до кінця квітня 2016 року, з короткими перервами через поранення та формування батальйону.

Для Олександра війна розпочалася весною 2014 року, коли його з 2-ма танковими взводами, на озброєнні яких були Т-64 БМ «Булат», направили в зону АТО в розпорядження командування сектору «А» на Луганщині. В районі «Металіста», Веселої гори під постійними обстрілами «Градів», мінометів, самохідної артилерії тощо, танкісти близько місяця по 2-3 машини несли службу на блокпостах.

Бойове хрещення підрозділ Олександра Мороза отримав у липні під час розблокування Луганського аеропорту. На мості між Георгієвкою і Розкошним потрапили в засідку. По них били з протитанкових гармат. Танкісти перегрупувалися. Танк Мороза розчистив шлях, зсунувши бетонні плити, які перекривали міст. В ході бою екіпаж знищив ворожу БРДМ.

Танкісти разом з бійцями штурмового загону батальйону «Айдар» та десантниками 80-ї аеромобільної бригади воювали на всіх околицях Луганська, під Георгіївкою, Красним Яром, Вергунським роз’їздом, проривали оборону противника під Лутугиним, щоб доправити колону з підкріпленням для частин, які обороняли Луганський аеропорт, знищили десятки одиниць ворожої техніки. Під час штурму передмістя Луганська – села Хрящевате, Олександр був поранений пострілом снайпера в плече, куля пройшла лише за 2 сантиметри від артерії.

Повернувся до строю Олександр у січні 2015 року, а вже на початку лютого у складі окремого танкового батальйону прибув у Донецьку область.

О 8-й ранку 12 лютого підрозділ капітана Мороза у складі 3-х танків Т-64БМ "Булат" спільно з бійцями 30-ї механізованої бригади атакував Логвинове. Саме тут відбувся танковий бій з батальйонно-тактичною групою 5-ї окремої танкової бригади Російської Федерації з Улан-Уде.

– В атаку йшли три бойових машини, – розповідає Олександр, – моя, старшого сержанта Володимира Костенка і сержанта Геннадія Ковальського. Всі три екіпажі мали вже великий бойовий досвід – брали участь в боях з російськими танками ще під Луганськом, всі професіонали з хорошим рівнем бойової підготовки. Ми йшли від Луганського і мали завдання прикривати лівий фланг наступаючих на Логвиново підрозділів 30-ї механізованої бригади.

«Булати» розгорнулися по фронту, кожен контролював свій сектор. Лівіше села я помітив ворожий Т-72Б, який відкрив вогонь по нашій піхоті. Я віддав наказ і мій навідник Федір Матюша з дистанції 900 метрів знищив його одним пострілом. Танк спалахнув і вибухнув.

Нашу правофлангову машину обстріляли, черговий бронебійний снаряд поцілив прямо в башту танка Костенка. Та на «Булаті» спрацював надійний український комплекс динамічного захисту «Ніж». Танк зберіг боєздатність і продовжив бій. В нашу машину теж полетіли снаряди і я помітив танк який по нас стріляв. Він був неподалік від першого. Ми разом з танком Костенка відкрили по ньому вогонь – і він почав задкувати. З’явилося полум’я, напевно була пробита башта, і навідник Костенка Михайло Крищенко добив його осколково-фугасним. Він запалав. Відстань між ворожими танками була невелика. Незабаром себе виявив і третій танк – він йшов на нас. Ми зупинилися і чекали на контратаку противника. Третій Т-72Б швидко знищив екіпаж Ковальського. Бій тривав не більше 20 хвилин. Завдання було виконано. А загалом за січень-лютий в боях в районі Дебальцевого моя рота знищила 7 танків і одну БМП ворога.

Повернувшись в місце дислокації бригади, Олександр найбільше часу приділяє підготовці екіпажів танків свого батальйону, відновленню боєздатності бойових машин. Під час занять з бойової підготовки офіцер наводить реальні приклади застосування танків у різних ситуаціях бою, ділиться своїм досвідом і вчить підлеглих правильно діяти в екстремальних ситуаціях. «Снаряд постійно в каналі стволу, кулемет – заряджений. Командир завжди зверху, у навідника завжди в готовності система, механік – з закритим люком. На постріл одразу відповідь, в бою весь час рухатися», – постулати, які Олександр вимагає постійно пам’ятати і використовувати від кожного свого танкіста.

Ще в дитинстві Олександр Мороз ніколи не сумнівався, що стане саме офіцером-танкістом, як і його батько Сергій Ілліч. Він не уявляв для себе іншої долі, найбільшим прикладом для нього завжди був батько, і справжня чоловіча професія – безумовно військовий. Кращий командир взводу, роти, а нині батальйону – це про нього. Саме на таких офіцерах і тримається армія, тримається незалежна держава Україна.