Українська правда

Інформація про те, що в Криму з’явилися російські військові, застала нас із тодішнім першим заступником міністра оборони Олександром Олійником у Брюсселі на засіданні Військового комітету Україна-НАТО.

Пізно вночі, того ж дня 27-го лютого ми повернулися в Україну.

Зранку 28-го в Генштабі атмосфера була тривожною, всі були розгублені. У коридорі я зустрів генерала Куцина у цивільному одязі: виявилось, що він тільки-но був призначений начальником Генерального штабу.

Ці кілька днів події розвивалися стрімко – в Криму відбувалося накопичування російських військ.

ОПЕРАЦІЯ, ЯКА МОГЛА Б НЕ ДОПУСТИТИ ПСЕВДОРЕФЕРЕНДУМ

1 березня ми разом із заступником начальника Головного оперативного управління генералом Віктором Назаровим запропонували варіант реагування на ситуацію в Криму. Тоді я підписав у начальника Генштабу Куцина – УП ряд розпоряджень щодо наших дій.

Передбачалося провести десантну операцію: висадитись на півострові і захопити аеродроми в АР Крим, посилити там наші угруповання і провести певні дії, які б не дозволили російським військовим просунутися по відповідних напрямках.

Планувалося перехопити вузький перешийок між самим Кримом та Керченським півостровом силами підрозділів 95-ї бригади. Передбачалося посилити це ж угруповання 1-м батальйоном морської піхоти, який розміщувався в Феодосії, і перевести туди ж 501-й батальйон, який тоді дислокувався в Керчі. Підрозділи 95 ОАеМБр передбачалося перекинути літаками на аеродром Кіровський.

Ми планували також завести техніку.Через Арабатську стрілку мала зайти техніка 95-ї бригади і вийти в район Феодосії.

Росіяни нарощували свої сили від Севастополя до Керчі. На той час частина підрозділів нашої 36-ї бригади берегової оборони вже вийшли під Сімферополь на Ангарський полігон. Туди ми планували перекинути два батальйони: танковий механізований мав перекрити напрямок по автостраді Севастополь-Сімферополь, а гірсько-піхотний батальйон мав перекрити трасу Ялта-Сімферополь як раз на Ангарському перевалі.

Таким чином ми повністю заблоковували б доступ російських підрозділів до степового Криму.Це був шанс, ми вважали. Бо всі військові об’єкти на південному узбережжі були вже заблоковані військовими РФ.

У цей же день, 1 березня ввечері,відбувалося засідання РНБО, на яке поїхали начальник Генерального штабу і виконувач обов’язків міністра оборони.

А ми в одному з приміщень Головного оперативного управління готували реалізацію нашого задуму. Вже було віддано відповідне розпорядження командувачу Повітряних сил на забезпечення перельотів і авіаційної підтримки.

Десь пізно ввечері, після 22 години з наради повернулися міністр оборони та НГШ (Ігор Тенюх та Михайло Куцин – УП). Мене і ще кількох генералів в приймальні перед своїм кабінетом зібрав тодішній перший заступник начальника Генштабу генерал-полковник Воробйов, і каже: "Всім все стій”.

Я кажу: "Як може бути "стій”, якщо ми вже підняли літаки, і вони в повітрі прямують на аеродроми для загрузки десанту?”

Він запитав: "На підставі чого такі дії?”

Я кажу: "На підставі розпорядження, яке я підписав у начальника Генерального штабу”.

Я пішов до начальника Генштабу, питаю: "Дії розпочалися, літаки в повітрі, десантні підрозділи перебувають на аеродромах. Що далі?”

Він питає: "Що відбувається?”

Я відповідаю: "Як?! На підставі ваших розпоряджень проводяться відповідні дії”.

Він каже: "Я таких розпоряджень не підписував…”

Ці розпорядження, підписані рукою начальника Генштабу генерала Михайла Куцина і досі є– вони зберігаються у цій теці з відповідним грифом "таємно”. (Муженко показує на товсту папку з документами, яка лежала на столі – УП).

Тому я вийшов на командувача Повітряних сил генерал-полковника Байдака і кажу: "Юрій Аврамович, все стій, вихідне положення. Рішення змінилося”.

Чому так сталося? Я не знаю. Можливо,на засіданні РНБО було прийняте відповідне рішення. Якщо немає політичного рішення, військові такі рішення не приймають.

Усі ці й подальші заходи планувалося провести під легендою навчань "Весняна злива-2014” –приведення сил у повну бойову готовність з метою перевірки. Хоча підрозділи, які були визначені для нашого задуму, були повністю з боєкомплектом і готові до виконання завдання.

Якби ми виконали ці заходи, які були сплановані, у нас був шанс тримати під контролем степовий Крим. Це не давало б можливості провести кримський, як вони називають, "референдум”. А як би далі розвивалися події, то зараз дуже важко передбачити… Але був шанс.

Наступного дня Росія відправила на Крим 8-9 транспортних літаків типу Іл-76 і до 12 вертольотів над Кримом.

На мене вийшов генерал-полковник Байдак, сказав, що не може знайти ні НГШ, ні міністра оборони – вони були на нараді. "Ми бачимо літаки, вони йдуть на гранично малих висотах, і вертольоти…що робити?”

Я кажу: "Заявка від РФ була?” – "Не було”.

"Порушення повітряного простору є? Збивай”.

Він відповідає: "Хто дасть команду?”

Розмова була по мобільному телефону, десь у пам’яті відповідних станцій операторів має бути цей запис.Я кажу: "Я, генерал-лейтенант Муженко Віктор Миколайович, даю вам команду збивати літаки”. Він говорить: "Ви не маєте права”.

Дійсно, по своїх повноваженнях як заступник нач ГШ я не мав такого права.

Я питаю: "Хто має право?” (Я знаю, хто має, але просто у нього запитав).

Він відповідає: "Міністр, начальник Генерального штабу”.

Я перепитую: "А ви?” (Він також має таке право, такі повноваження).

Він говорить: "І я”.

Я кажу: "Приймайте рішення”. Він відповідає:"Я таке рішення не прийму”.

Довідка.

Відповідно до Угоди між Кабміном України та Урядом РФ про використання силами та засобами ЧФ РФ повітряного простору України та повітряного простору над акваторією Чорного моря, де відповідно до міжнародних угод відповідальність за безпеку польотів та організацію обслуговування повітряного руху покладено на Україну (затверджена постановою КМУ №631 від 19.04.1999 року), дозвіл на перельоти в повітряному просторі України авіаційних засобів РФ, які постійно не базувалися на території АР Крим, мав надаватися Генеральним штабом ЗС України після відповідної заявки РФ надісланої через МЗС України.

Отже, на ті аеродроми, на які планували висадитися ми,висадилися російські десантники до 1,5 тисяч чоловік.

Була ще одна ідея, яка не реалізувалася.

1-2 березня був провал з командуванням Військово-морських сил. Березовський, якого тільки-но призначили командувачем ВМС,буквально на другий день зрадив – склав присягу Російській Федерації. Тоді взагалі угруповання, яке знаходилося в Криму,залишилося без військового начальника.

У зв’язку з цим, начальник Генштабу запропонував мені створити оперативну групу і взяти на себе командування всіма військовими формуваннями Збройних сил України, які знаходилися в Криму.

Таку групу було створено.У складі 5 осіб. Були виписані відповідні документи на моє ім’я – щоправда, вони були нестандартні, вільного змісту, бо тоді навіть якогось формату взагалі не було.

Ми вже не могли потрапити на півострів сухопутним шляхом через блокування перешийків. Керівник південно-регіонального управління Держприкордонслужби генерал Мишаковський пообіцяв перекинути нашу групу морським шляхом на територію АР Крим. Ми мали летіти з "Борисполя” на аеродром Кульбакине у Миколаївській області, а далі прикордонники мали реалізувати цей план.

Перед самим нашим вильотом нам дали команду "відставити”, ми залишились в Києві. Команду давав тодішній начальник Генерального штабу.Але я не знаю, на якому рівні це рішення ухвалювалось.

Саме після цього командувачем Військово-морських сил призначили адмірала Гайдука (з 3 березня він був в.о., а вже7-го березня призначений на цю посаду– УП).

Але у дуже короткий термінштаб Військово-морських сил України в Севастополі був заблокований.Гайдук був затриманий.

ВИХІД НА ХЕРСОНСЬКУ ОБЛАСТЬ. ПЕРШИЙ БІЙ, ПЕРШІ МІНОМЕТИ

2 березня було прийнято рішення про створення угрупування, яке мало захистити наш південь. Батальйонно-тактична група 79-ї бригади вийшла на прикриття двох перешийків. Потім лишилася на напрямку Армянськ, Чаплинка. А 95-та бригада пішла на Чонгарський перешийок.

Далі була перекинута батальйонно-тактична група 25-ї бригади, яка виконувала завдання в Запорізькій області – на небезпечних ділянках між Генічеськом та Бердянськом.

Угруповання створювали з того, що можна було зібрати: окремі батареї артилерії, окремі підрозділи, окремі станції, окремі засоби. За півтора-два тижні ми були готові зустріти росіян на цьому напрямку і відчували себе доволі впевнено.

До речі,перший бій з реальною бойовою стрільбою відбувся 18-го березня на Херсонщині – коли на підрозділ спецпризначення 8-го полку, який прикривав позиції батареї "Смерч”, висунулася російська диверсійна група.

Більше бойових зіткнень не було. А росіяни здійснили обстріли зі сторони Турецького (Перекопського) валу в наш бік – на напрямку Армянськ-Каланчак. Стріляли міномети, але стріляли зазвичай в море, не по нам.

Йшов вал дезінформації про те, що в тому чи іншому районі з’явилися ДРГ, висаджувалися повітряні десанти – але більшість з них були фейкові. Однак реагувати на них було необхідно.

Так накопичувався певний досвід аналізу інформації.

Метою противника було дезорієнтувати нас,відволікти від виконання основного завдання – створення оборонного угрупування, посіяти розгубленість і зневіру в усіх. Але це їм не вдалося.

Нашим військам доводилося постійно переміщуватись Херсонською областю, щоб противник не міг зрозуміти, де знаходяться війська, яка їхня чисельність.

З першого дня я підтримував зв’язок з кожним командиром частин берегової оборони Криму, з командирами частин морської піхоти. Питав:як ситуація, які проблеми, тримайтеся. Пояснював, що можливо застосовувати зброю.

Статут дозволяє це робити при загрозі життю військовослужбовців, при спробі проникнення на територію військової частини або на об’єкт під охороною.

Тобто при спробі силового проникнення на територію частини військовослужбовці мали право застосовувати зброю.

Оксана Коваленко Записано 4 березня 2017 року.