Вийшла поетична збірка загиблого військового Владислава Лози

До книжки увійшли вибрані тексти Лози, у яких мотиви мови й пам'яті, самотності та провини поєднуються з образами продавчинь і таксистів: у віршах Вергілій веде останню маршрутку на Вишгород, а К'єркегор, Гоголь і дядько Коля сперечаються на пасажирських сидіннях про дух трагедії. Останні твори збірки поет написав уже на фронті.

Передмову до видання написав поет Борис Херсонський. Він зауважив, що воєнний час породив новий жанр поетичної журналістики — поезію миттєвого відгуку на трагічні події, яка не потребує ні інтелектуальної, ні формальної обробки. «Поетика Лози - не така. Саме це вирізняє її з потоку актуальної поезії», — написав він.

За словами Херсонського, ці тексти читатимуть і через багато років після завершення війни, адже справжня поезія залишається «як пам’ять про час, який випало пережити авторові, і як пам’ять того, хто цього часу не пережив».

Тексти до видавництва подали Влад Лукащук і Юлія Татарчук. Лукащук розповів, що 19 вересня 2025 року вони надіслали видавництву кілька творів поета, не сподіваючись на відповідь, проте видавництво відповіло, і робота над книжкою почалася. Найскладніше, за його словами, було визначитися з оформленням і назвою збірки, оскільки про побажання автора можна було лише здогадуватися. «Юля каже, що Влад був би задоволений результатом», — пише Лукащук.

Владислав Лоза народився 1999 року у Вишгороді. Вивчав міжнародне право в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, богослов'я в Київській православній богословській академії та культурологію в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова.

Публікувався у виданнях «Дзвін», «Література та життя», «Склянка Часу “Zeitglas”», а також в інтернет-виданнях і друкованих альманахах. 2018 року здобув допреміальну відзнаку літературного конкурсу «Смолоскип». У листопаді 2023 року добровільно долучився до Збройних сил у складі морської піхоти. Загинув у травні 2024 року під Кринками.