Вийшла поетична збірка загиблого військового Владислава Лози

До книжки увійшли вибрані вірші Лози. У текстах переплітаються мотиви мови та пам'яті, самотності й провини, а серед образів — продавчині й таксисти: Вергілій веде останню маршрутку на Вишгород, а К'єркегор, Гоголь і дядько Коля сперечаються на пасажирських сидіннях про дух трагедії. Останні твори збірки поет написав уже на фронті.

Передмову до видання написав поет Борис Херсонський. «Воєнний час породив новий жанр поетичної журналістики - поезію миттєвого відгуку на трагічні події. Ці вірші не потребують ані інтелектуальної, ані формальної обробки. Це сирий, первинний матеріал. Поетика Лози - не така. Саме це вирізняє її з потоку актуальної поезії», — зазначив він.

За словами Херсонського, ці тексти читатимуть і через багато років після завершення війни, адже справжня поезія залишається «як пам'ять про час, який випало пережити авторові, і як пам'ять того, хто цього часу не пережив».

Тексти до видавництва подали Влад Лукащук і Юлія Татарчук. Лукащук розповів, що 19 вересня 2025 року вони надіслали видавництву кілька творів поета, не сподіваючись на відповідь, проте видавництво відповіло, і почалася робота над книжкою.

Найскладніше, за словами Лукащука, було визначитися з оформленням і назвою збірки, оскільки про побажання автора можна було лише здогадуватися. «Юля каже, що Влад був би задоволений результатом», — пише він.

Владислав Лоза народився 1999 року у Вишгороді. Вивчав міжнародне право в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, богослов'я в Київській православній богословській академії та культурологію в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова.

Публікувався у виданнях «Дзвін», «Література та життя», «Склянка Часу “Zeitglas”», а також в інтернет-виданнях і друкованих альманахах. 2018 року здобув допреміальну відзнаку літературного конкурсу «Смолоскип». У листопаді 2023 року добровільно долучився до Збройних сил у складі морської піхоти. Загинув у травні 2024 року під Кринками.