Загинув, захищаючи небо: історія молодшого сержанта Дмитра Голубінського

Дмитро Голубінський народився 19 квітня 1994 року в місті Кам'янка у Придністров'ї. У дитинстві переїхав до села Заболотне Крижопільської громади на Вінниччині, де й минули його шкільні роки.

Працювати почав із 17 років. Здобув освіту механіка в Ладижинському коледжі, а в 2024 році вступив до Вінницького національного аграрного університету. Займався перегоном автомобілів, разом із родиною вирощував малину та доглядав пасіку, яка дісталася від дідуся.

Із майбутньою дружиною Мирославою познайомився приблизно за три роки до строкової служби, яку проходив у 2013 році. Одружилися у 2015-му, згодом у подружжя народилася донька Еліна.

За день до початку повномасштабного вторгнення Дмитро повернувся з Придністров'я, куди їздив на похорон дідуся. 24 лютого 2022 року родина залишилася вдома, а наступного дня він пішов до військкомату. Службу розпочав у роті охорони, пізніше перевівся на південь України.

Із 11 червня 2024 року служив у 154-й окремій механізованій бригаді. Спочатку був старшим механіком відділення ремонту, згодом перейшов до екіпажу безпілотних авіаційних комплексів взводу перехоплювачів БПЛА, де став начальником радіолокаційної станції. Виконував завдання на Одеському, Миколаївському та Херсонському напрямках.

29 жовтня 2025 року вступив на кафедру військової підготовки Сухопутних військ України Національного університету біоресурсів і природокористування. За словами дружини, він постійно навчався та прагнув кар'єрного зростання у військовій сфері.

19 березня Дмитро загинув поблизу села Визирка Одеського району. Під час російської повітряної атаки, в момент запуску безпілотника, він дістав мінно-вибухові травми. До свого 32-річчя військовий не дожив місяць. Того дня він планував обрати подарунок доньці на десятиріччя, яке мало настати 31 березня.

Поховали Дмитра в Заболотному. Посмертно нагороджений відзнакою Міністра оборони України "Хрест доблесті" та відзнакою Президента України "За оборону України". 22 червня в селі відкрили меморіальну дошку на його честь. У військового залишилися мама Інна, дружина Мирослава та донька Еліна. Родина збирає підписи під петицією про присвоєння Дмитру звання Героя України посмертно.