На Костянтинівському напрямку загинув військовослужбовець Андрій Ферульов із Полтавщини
Андрій Ферульов, позивний «Торнадо», загинув 6 листопада 2025 року, виконуючи завдання на Костянтинівському напрямку. Він служив у 44-й окремій механізованій бригаді та двічі повертався у стрій після осколкових поранень.
Андрій Ферульов народився й виріс у селі Сторожове Чутівської громади Полтавської області. За фахом він був механізатором — працював на тракторі в місцевому фермерському господарстві, обробляв поля, як свого часу його дідусь. Про це розповіла тітка загиблого Надія Тесленко.
За її словами, племінник ріс без батька, тож у вихованні велику роль відігравали бабуся з дідусем. Жінка згадує його як трудолюбиву й добру людину, яка ніколи не відмовляла іншим у допомозі. У молодому віці Андрій втратив матір — вона померла після тяжкої хвороби.
Під час бойових дій на сході України Андрій Ферульов потрапив у першу хвилю мобілізації. Він проходив строкову службу, тому був серед тих, кого викликали першими. У 2014–2015 роках він рік перебував у зоні АТО, зазнав контузій. За спогадами тітки, після початку повномасштабної війни він сказав їй телефоном: «Якщо прийде повістка, я піду, ховатися не буду, я ще не забув, як тримати автомат у руках».
Мобілізували Андрія у липні 2023 року. Він служив у 44-й окремій механізованій бригаді, боронив Донеччину, зокрема Часів Яр. Двічі зазнавав осколкових поранень і після лікування повертався до строю.
На початку серпня 2025 року зв’язок із захисником обірвався. Донька Аліна розповідає, що подібне траплялося й раніше: звістку про те, що батько живий і перебуває на завданні, можна було отримати від командира. Цього разу рідні також сподівалися й вірили. Їм повідомляли, що Андрій на позиції, яку неможливо евакуювати, але що це станеться.
Андрій Ферульов загинув 6 листопада 2025 року, виконуючи завдання на Костянтинівському напрямку. За два тижні його провели в останню путь у рідному селі.
«Для мене він був опорою, другом, тим, до кого я могла звернутися з будь-яким питанням. Він умів вислухати, підтримати, сказати коротко, але точно. Він був справедливим, добрим і сміливим. Пішов на війну, бо не міг інакше, захищав Україну так само, як усе життя захищав мене. Я дуже ним пишаюся. І хоч його вже немає поруч, він назавжди для мене залишиться Героєм», — говорить Аліна Ферульова.
