Колишня військова медикиня з Хмельниччини стала таксисткою

Діана Калюжна з Ізяслава, що на Хмельниччині, два місяці тому започаткувала власну службу пасажирських перевезень. До цього вона шість років присвятила військовій службі: була телефоністкою, а згодом — бойовою медикинею.

Своїм прикладом дівчина прагне показати, що жінки можуть працювати у будь-якій сфері. Вона розповідає, що клієнти часто не очікують побачити жінку за кермом таксі. За її словами, один чоловік близько десяти хвилин обходив машину, перш ніж запитати, чи вона вміє їздити. Вона відповіла, що прокатає «з вітерцем».

До армії Діана приєдналася у 18 років, пішовши слідом за батьком, який брав участь у війні з 2014 року. Вона хотіла захищати країну та бути корисною.

Найстрашнішими моментами на службі медикиня називає роботу з важкопораненими. Вона пригадує випадок, коли поранений без кінцівок кричав, щоб його тіло довезли додому. Діана розповідає, що в таких ситуаціях важливо контролювати власні емоції, щоб поранений міг заспокоїтися і довіритися.

Жінка згадує період, коли на позиціях з медиків були лише вона та ще одна колега. Фізично тягти поранених і загиблих було важко, але морально — ще важче.

Найбільшою подякою для неї є телефонні дзвінки від врятованих бійців. Вони запрошують її на каву, і вона сідає за кермо та їде на зустріч.

У 22 роки Діана стала вдовою: її чоловік Артур, з яким вони дружили шість років і одружилися у 2023 році, загинув на війні. В останній телефонній розмові він просив її жити «за двох», як би важко не було.

Після загибелі чоловіка Діана звільнилася зі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, але за три тижні повернулася до служби бойовою медикинею у 14-ту окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого. Вона зізнається, що тоді не хотіла жити і це був свідомий вибір.

Впоратися з горем допомогли психологи та побратими. Саме фахівці порадили їй більше спілкуватися з людьми, тому вона й почала таксувати.

Окрім служби таксі, Діана має 14 автомобілів, які здає в оренду в Хмельницькому. Вона каже, що за кермом відчуває контроль над дорогою та життям.

Жінка не вважає себе героїнею, адже, за її словами, герої лежать на кладовищі. Вона лише хоче, щоб ті, хто зараз на фронті, берегли себе і були уважними.