Зник на Курщині: волинянка через суд оспорює статус СЗЧ для сина-військового

За словами Надії Бовкун, син пішов на службу після повістки, яку отримав на роботі, і потрапив до 21 окремої механізованої бригади. Спершу він перебував у Сумському районі, згодом — у Курській області РФ. На позиціях, розповідає мати, він був по півтора місяця, а зв'язок із ним був рідкісним.

За її словами, командир частини щотижня надсилав їй СМС із запевненнями, що «З Сергієм все добре. Їх поїхали міняти». Згодом, каже жінка, з'ясувалося, що й ті, хто мав замінити групу, зникли в дорозі, а командир її заблокував.

Мати та сестра військовослужбовця зверталися до військової частини із запитами про долю Сергія. Правозахисник Леонід Бобрівник, який представляє інтереси родини, каже, що частина два місяці не відповідала, а в березні надіслала матеріали службового розслідування про те, що військовослужбовця оголошено таким, який самовільно залишив частину зі зброєю в руках.

Сестра зниклого Ольга Бондар розповідає, що в листі з частини йшлося про опитаних свідків, які нібито підтвердили самовільне залишення частини. За її словами, коли вона зателефонувала цим людям, виявилося, що ніхто з них не давав свідчень. Родина, каже жінка, не знає навіть точної дати зникнення, а за півтора року ніхто з частини так і не приїхав.

Як зазначає адвокат, офіційний документ про статус «самовільно залишив частину» позбавляє родичів способів розшуку людини: вони не можуть звертатися до органів, які займаються пошуком полонених і зниклих безвісти, і втрачають право на виплати.

За словами Ольги Бондар, разом із матір'ю вона звернулася до поліції, де спершу не хотіли приймати заяву про зникнення через статус СЗЧ, але після перемовин заяву таки прийняли. У відповіді на запит поліція повідомила, що за фактом зникнення Сергія Вікторовича Бовкуна відкрито кримінальне провадження, деталей якого не розголошують через таємницю досудового розслідування.

Родина звернулася до суду. 18 листопада 2025 року під час відкритого адміністративного провадження інтереси матері та сестри представляв Леонід Бобрівник. За його словами, суд вирішив переглянути матеріали службового розслідування з урахуванням висновків суду, а в рішенні зафіксовано, що Сергій не міг самовільно залишити частину, перебуваючи на території Курської області.

«Є свідки, вони бачили, що, ймовірно, він загинув, але військова частина ці факти проігнорувала, — говорить адвокат. — Мало того, вони написали, що він, все одно, в СЗЧ, так вони ще й цинічно оголосили догану і зафіксували цю догану Сергію Бовкуну в службовому розслідуванні».

За словами правозахисника, частина, за його оцінкою, спотворила матеріали розслідування. Він розповідає, що частина свідків відмовлялася давати показання з остраху за власну службу, і залучити до допитів вдалося лише тих, хто отримав поранення, які унеможливлюють повернення до війська. Ці люди, каже адвокат, підтверджували, що Сергій Бовкун вів бій і нікуди не тікав, а вони бачили, як у нього стріляли та кидали гранату.

Запити адвоката до військової частини, за його словами, залишилися без відповіді, як і прохання надати матеріали службового розслідування. Він ставить питання, яким чином військовослужбовець міг самовільно залишити частину на території Курської області, адже в разі переходу в Білорусь чи Росію він одразу потрапив би в полон.

У відповіді 21 окремої механізованої бригади на запит ідеться, що факт СЗЧ старшого солдата встановили за матеріалами повторного службового розслідування, і на це вказали семеро військовослужбовців: командир механізованого батальйону, його заступник, командир гранатометного взводу, два молодші сержанти, кулеметник і солдат, які були на позиціях разом із Сергієм Бовкуном. У заяві бригади зазначено, що група військовослужбовців, серед яких був старший солдат Бовкун, 27 січня 2025 року орієнтовно о 7 ранку залишила позицію в районі населеного пункту Ніколаєво-Дар'їно Курської області РФ, залишивши поранених, і висунула в бік кордону, а солдат, який повернувся з самоволки, доповів, що всі розійшлися різними маршрутами.

Поки матеріал готували до публікації, Надія Бовкун отримала фотографію полонених, яку в соцмережах побачили родичі. За словами жінки, на ній є чоловік, схожий на її сина. Фото передали на експертизу до поліції, і матір чекає на відповідь.

Родина зверталася до координаційного штабу, Червоного хреста, Національного інформаційного бюро, Національного антикорупційного бюро та в Єдине вікно громадян. У відповідь, за словами рідних, їм повідомили, що сповіщень немає і допомогти з пошуками не можуть.

Представниця уповноваженого з прав людини у Волинській області Катерина Шкльода зазначає, що Офіс уповноваженого розслідуваннями не займається, але родичі, які вважають, що порушено їхнє право на достовірну інформацію, можуть написати звернення — його переспрямують до органів, відповідальних за інформацію або компетентних у цьому питанні.

«Якщо родич зник безвісти і ви хочете перевірити чи не перебуває він у полоні через канали комунікації Дмитра Лубінця, ви можете написати звернення як через сайт, гарячу лінію або у нас — в регіональному представництві уповноваженого ВР з прав людини у Волинській області», — говорить Катерина Шкльода.

До заяви, за її словами, потрібно додати витяг з Єдиного реєстру осіб зниклих безвісти або сповіщення ТЦК про зникнення рідної людини, а також мати паспорт, ідентифікаційний номер чи картку, що посвідчує особу, і документ про родинний зв'язок. Від початку року до Омбудсмана звернулося 16 708 українців щодо зникнення безвісти їхніх рідних у зоні бойових дій.

Регіональна представниця Секретаріату Уповноваженого з питань осіб зниклих безвісти за особливих обставин Юлія Чайка каже, що щодо розшуку військовослужбовця може звернутися будь-хто незалежно від ступеня родинного зв'язку, але закон чітко обмежує коло осіб, які можуть отримати документи юридичного значення, зокрема витяг з єдиного реєстру зниклих безвісти: це винятково родичі першої лінії, ступінь яких підтверджується документально. За її словами, єдиний спосіб подати дані до уповноваженого з питань осіб зниклих безвісти — заповнити анкету на сайті МВС.