На Роменщині мати загиблого азовця відкрила спортмайданчик його пам'яті

Тетяна Коновал облаштувала біля дитячого садка куточок пам'яті про загиблого сина: там розміщені посмертні нагороди, шеврони, фотографії та квіти. Жінка розповіла, що у 2014 році Станіслав вступив до місцевого училища, а після навчання поїхав працювати до Києва. За рік йому прийшла повістка на строкову службу.

«Я ввечері подзвонила йому, і він о другій годині ночі приїхав додому і сказав: "Мамо, якби ти не сказала, що мені повістка, я б тобі ніколи не пробачив". І пішов на строкову службу. До речі, він служив прикордонником у Гриценковому, під Сумами», — згадує мати.

Повномасштабну війну Станіслав застав у Києві, де доєднався до добровольчої бригади «Карпатська Січ». Згодом, потай від матері, він подав заяву до лав «Азову». За її словами, син пройшов спеціальну підготовку та постійно тримав фізичну форму.

Останню відпустку Станіслав провів удома. Мати пригадує, що син ніби відчував прощання: «Не хотілося йому з дому їхати, звичайно, ну, їхав, бо знав, казав: "Хто, як не ми". І завжди, коли ми прощалися, я його цілувала в одну щічку. Він не любив, щоб його цілували. А коли в останню відпустку він прийшов, я в одну щічку, в другу. Він ще вернувся, обійняв мене. Ніби прощався».

Станіслав Оніщенко загинув 2 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання в Бахмутському районі на Донеччині. Йому було 25 років. Мати дізналася про загибель за три дні. За її словами, смерть була миттєвою — снайперська куля влучила в голову.

Спортивний майданчик відкрили наприкінці листопада 2025 року. Місцеві діти, зокрема Ярослав Харченко та Максим Хромов, радіють новому об'єкту. Тетяна Коновал зазначила, що син змалку любив спорт та займав призові місця з футболу й тенісу. «Він найперший був бігун. За ним не встигали», — каже жінка, додаючи, що побратими досі приїжджають до неї та згадують про його фізичну витривалість.