Ротаційна модель служби: як демобілізувати й наростити армію

За різними оцінками, населення України у 2026 році становитиме від 32 млн осіб за даними МВФ до приблизно 29 млн за підрахунками українських демографів. Навіть за нижчою оцінкою, щоб сформувати постійну армію чисельністю понад 1 млн військовослужбовців, достатньо, щоб 20% населення (5,8 млн осіб) виконували військовий обов'язок один раз на п'ять років. Це означає, що військовозобов'язаний служитиме, наприклад, один рік, а потім чотири роки житиме цивільним життям.

Така система, за задумом авторів концепції, робить Україну практично нездоланною для агресора: наявність понад шести мільйонів підготовленого резерву та дієвого війська нівелює будь-які плани ворога, зокрема й щодо швидкого захоплення територій.

Дослідження вказують, що головними демотиваторами для громадян є невизначеність термінів служби, несправедлива мобілізація та відсутність регулярної ротації. Це не дає людині можливості прогнозувати власне майбутнє.

На думку голови Українського безпекового клубу, керівника проєктів ГО «Фонд сприяння демократії» Юрія Гончаренка, опитування підтверджують: людина обирає ухилення, бо ризики безстрокового перебування на фронті переважають можливі санкції. Натомість за фіксованого циклу служби раціональним вибором стає добровільна служба з чіткою датою повернення та гарантованим періодом відновлення.

Підрахунки свідчать, що проблема мобілізації криється не в браку людей, а в поганій організації, неналежній комунікації та браку етики. Бракує політичної відповідальності для забезпечення прозорого діалогу з громадянами та налаштування ротаційної системи.

Серед компонентів такої системи — оптимізація економічного бронювання, розширення міжнародного рекрутингу, диференційоване грошове забезпечення, зміна батьківських обов'язків на час служби, гендерний паритет у виконанні військового обов'язку, збільшення роботизації на лінії бойових дій, оновлення логіки тероборони, обов'язкова етапність служби та нова система дозволів на зберігання зброї під час воєнного стану.

Ключовим залишається питання довіри: військово-політичне керівництво має гарантувати чесне, справедливе та прозоре виконання обов'язку, що дозволить громадянам реалістично планувати життя навіть під час війни.

Таку модель називають «оборонною демократією» або «воєнною демократією». Її додаткова перевага — новий рівень суспільної солідарності, адже зрозуміла система розподілу ролей у захисті країни стає джерелом спільного досвіду та консолідації.