На Рівненщині попрощалися з двоюрідними братами, які загинули на Харківщині

Загибель сталася в районі Рогані на Харківщині. За наявною інформацією, брати поверталися з бойового завдання, коли потрапили в дорожньо-транспортну пригоду.

Олександр Павлов та Артем Козіцький народилися у 2006 році з різницею трохи більше трьох місяців. Обидва родом із Козина на Рівненщині. Разом ходили в садочок, разом пішли до школи в один клас.

«Хлопці разом пішли в садочок. І в них все було разом. Один пішов танцювати — другий за ним. Потім один покинув танці — і другий теж. Потім пішли в школу. Знову ж таки в школу пішли разом в один клас», — розповіла тітка загиблих Галина.

Перша вчителька братів Світлана Рудишин згадує їх як доброзичливих, веселих і позитивних. За її словами, Артем був більш творчим, а Олександр — спокійнішим.

«Вони були як одне ціле — ніби доповнювали один другого. Хлопці, у яких було дуже багато друзів, і вони користувалися авторитетом серед друзів», — додала вона.

Після дев'ятого класу шляхи в навчанні розійшлися: Олександр обрав інформаційні технології, Артем — мистецтво. За спогадами тітки, Олександр грав у футбол, був капітаном команди та привозив кубки зі змагань, а Артем виступав, читав гуморески та твори Шевченка.

Обоє їздили працювати за кордон, подорожували, але згодом повернулися в Україну й долучилися до лав ЗСУ. Олександр, за словами рідних, приїхав без попередження і підписав контракт, прослуживши рік. Артем також вирішив іти служити.

Побратим Артема Віталій розповів, що знав його майже рік — вони познайомилися під час навчань після базової загальновійськової підготовки. Він охарактеризував Артема як дружнього військовослужбовця, який належно виконував обов'язки.

Керівник підрозділу Олександра Олексій Буряк пригадав його як життєрадісного та перспективного бійця, який прагнув розвиватися.

«Олександр був дуже життєрадісним, молодим, перспективним, гарним, завжди з посмішкою. Постійно підходив до мене: "Командир, давай задачі, які потрібно виконувати, потрібно знешкоджувати нашого противника. Хочу розвиватися, хочу бути на голову вище від решти, для того щоб в дійсності бути справжнім героєм і воїном". Насправді він таким і був».

Артем мав завершити контракт 18 вересня. 11 вересня йому виповнилося 20 років.

«В нього 11-го вересня був день народження, а в суботу він каже: "Мама, я хочу великі гості, але не в ресторані, хочу вдома"», — пригадала Галина.

Класна керівниця Оксана Ковальчук подякувала батькам за виховання синів. Однокласник Владислав згадує братів як людей, готових завжди прийти на допомогу.

«В них було все разом. Народились майже разом, росли разом, в школу ходили разом, служили разом і вмерли разом. Смерть одна на двох — це дуже-дуже важко сприйняти», — додала тітка братів Галина.