Аналітик: приватні компанії дедалі більше контролюють критичну для військових інфраструктуру

За визначенням Лунича, йдеться про «владу перемикача» — коли приватна компанія контролює критично важливу для операції інфраструктуру й сама визначає умови її використання. «Донедавна уряди контролювали засоби ведення війни. Тепер це вже не так», — зазначає він.

Найраніший показовий приклад такої залежності, за словами аналітика, виник в Україні. Підготовка удару морськими дронами по Чорноморському флоту Росії поблизу окупованого Криму залежала від Starlink, і Ілон Маск відмовився активувати систему, вважаючи, що удар може спричинити надмірну ескалацію. «Жоден уряд не міг змусити негайно активувати систему, жоден союзницький механізм не втрутився», — пише Лунич. За його оцінкою, ця ситуація мала всі ключові ознаки «влади перемикача»: критична важливість системи для операції, відсутність альтернативи, неможливість швидко її створити і збереження за компанією Маска права визначати умови доступу.

Проблема не обмежується Starlink. Приватні компанії можуть змінювати ціни та умови контрактів уже під час конфлікту, відмовлятися від окремих вимог держави або зазнавати тиску урядів інших країн. Як приклад Лунич наводить судову суперечку Пентагону з Anthropic — після відмови компанії погодитися на умови контракту, що передбачали масове стеження та використання автономної зброї. На думку аналітика, це демонструє, як критичне для оборони рішення залежить від судового процесу, а не від оперативних потреб.

США та європейські країни намагаються створювати альтернативи: Amazon розгортає супутникову систему Amazon Leo, ЄС інвестує в IRIS², США розвивають військову версію Starlink — Starshield. Водночас альтернативи з'являються повільніше, ніж зростає залежність від наявних систем. «Урядам варто розглядати це як постійний фактор, а не як разову проблему, яку можна усунути й забути», — зазначає Лунич.

Окремо він звертає увагу на Тайвань: на його думку, Китай може впливати на американські компанії не лише військовими методами, а й через їхню комерційну залежність від китайського ринку. Військовим, вважає аналітик, слід готуватися не лише до технічної відмови обладнання чи втрати мережі. «Військові мають відпрацьовувати не лише втрату платформи чи мережі, а й втрату компанії, яка ними керує», — наголошує він.

Резервний постачальник, за словами Лунича, має бути здатним перебрати завдання безпосередньо під час конфлікту, а не лише бути вказаним у контракті. Тому угоди з приватними компаніями, на його думку, повинні передбачати умови активації під час криз, територіальні обмеження та можливість перенесення даних. «Дедалі більше їхня свобода дій залежатиме від того, хто тримає перемикач», — підсумовує він.