Підземна війна: як піхота тримає оборону в норах

Сучасна лінія фронту дедалі більше нагадує підземелля часів Першої світової війни. Через тотальне панування безпілотників у небі класичні бліндажі з перекриттями у три-шість накатів відходять у минуле. На передовій виживає лише той, хто закопався глибоко й точково.

Піхотинці будують так звані «підземні міста»: нори шириною до метра, кімнати та тунелі сполучення. Їх копають вручну, метр за метром, і чим довший такий хід, тим краще. За словами Романа Ковальова, саме ці споруди зараз і є тими «рубежами оборони», про які йдеться у зведеннях.

Комбат зазначає, що масово рити нори противник почав ще 2024 року під Куп'янськом. Тоді українські військові дивувалися такій тактиці, продовжуючи облаштовувати традиційні траншеї. Однак із зростанням кількості ворожих FPV-дронів нора стала єдиним способом зберегти життя піхоти.

Вибір конструкції укриття напряму залежить від типу ґрунту. Щільна глина та суглинки важкі в копанні, але добре тримають форму. Чорноземи та лесові ґрунти сипучі й потребують постійного укріплення дошками чи мішками. Піски майже не тримають вертикальних стін, тож потребують суцільного каркасу. Найкращий варіант — крейда, вапняки та скельні породи: там важко заглибитися без відбійного молотка, але готова нора виходить міцною та сухою.

Перебування в замкнутому просторі місяцями дається взнаки психологічно. У бійців можуть розвиватися фобії: страх, що перекриття обвалиться, заважає копати глибше. Один із військових зізнався, що найстрашніше — не сам обстріл, а тиша між вибухами, коли над головою чути гул ворожого дрона.

Роман Ковальов описує, як ворог «розбирає» позицію: спочатку намагається пробити нору зверху снарядами, зокрема «Краснополями», потім розширює отвір скидами з дронів. У відповідь захисники набивають мішки землею та затуляють пробоїни. Ця боротьба може тривати з ранку до вечора, доки не закінчаться мішки або не зруйнується укриття.

Окрема загроза — ближні штурми з протитанковими мінами. Штурмовики противника намагаються підійти впритул і закинути міну у вхід нори. Вибух може поховати людей під завалами або знищити укриття зсередини. Особливо небезпечно стає в негоду, коли дрони не літають і ворог може наблизитися майже безшумно.

Існує й тактичний парадокс: захисна стінка з мішків на вході має бути достатньо товстою, щоб зупинити дрон, але достатньо легкою, щоб її можна було швидко розібрати для виходу на бій. Поєднати ці вимоги в обмеженому просторі практично неможливо. Ті позиції, які тримаються місяцями попри підриви та обстріли, стоять лише на межі людських можливостей.