Операція «Вівальді»: півроку підготовки та перебудова управління перед наступом

Підготовка операції «Вівальді» тривала понад півроку. За цей час у смузі відповідальності Третього армійського корпусу змінили систему управління, підхід до підготовки командирів та організацію розвідки, логістики й безпілотних систем.

Першим завданням корпусу після входу в смугу відповідальності була не наступальна операція, а стабілізація переднього краю. Противник тиснув, бойові порядки на окремих ділянках втрачали цілісність, а російські підрозділи активно застосовували тактику інфільтрації: малими групами просочувалися між позиціями, накопичувалися в тилу та створювали загрозу логістиці. До червня фронт у смузі від Борової до Лиману вдалося стабілізувати, а райони інфільтрації — ліквідувати.

Друга складова підготовки — кадрові рішення. Частина бригад прийшла до корпусу після важких боїв, із втратами, проблемами комплектування та підірваною довірою до управління. Андрій Білецький сформулював принцип: командир відповідає за весь цикл — від підготовки бійця до результату на полі бою. Це означало зміну командирів, переформатування штабів і посилення сержантської вертикалі.

Третя складова — зміна уявлення про наступальну операцію. Перед просуванням піхоти на кількасот метрів підрозділи безпілотних систем корпусу працювали по російській логістиці. Після ударів по трубопроводу та складах противник змінював маршрути постачання паливно-мастильних матеріалів. В операції були задіяні бригади корпусу, розвідувальні та безпілотні підрозділи, а також придані сили ССО, ГУР і ДПСУ. Для протидії інфільтрації створювався об'єднаний штаб, який на тактичному рівні координував спеціальні й розвідувальні підрозділи в межах єдиного задуму.

Білецький поставив завдання: технології мають компенсувати російську перевагу в ресурсах. За його оцінкою, дрони вже забезпечують значну частину уражень противника, а наступний великий напрямок — наземні роботизовані комплекси, частину функцій з переднього краю планується перекласти на них.

Окрема увага приділялася швидкості управлінських рішень. Корпус інвестував у підготовку сержантів, офіцерів, штабну роботу, обмін досвідом, організацію розвідки та планування, щоб успішні практики окремих бригад ставали частиною загальної системи.

У червні, підбиваючи перший рік корпусного експерименту, було сформульовано питання: чи може українська армія перемагати завдяки вищій ефективності управління та використання ресурсу. За підсумками «Вівальді» на окремій ділянці фронту така модель довела свою спроможність.