Офіцер ЗСУ повернувся з полону після служби у "батальйоні Кривоноса"

25-річний офіцер 101-ї окремої бригади охорони Генштабу Павло Олійник потрапив у полон 1 жовтня 2024 року під час відступу свого взводу в районі Миколаївки на Покровському напрямку. За словами адвоката Юрія Нефедова, військовий відвів підрозділ на 30-50 метрів назад, повернувся на стару позицію по речі й наштовхнувся на трьох російських військових.

У полоні Олійник приєднався до так званого "батальйону імені Максима Кривоноса" — підрозділу, створеного міноборони РФ з українських військовополонених для пропагандистських цілей. За даними розслідувань, формування також залучали до бойових дій проти Сил оборони. Адвокат стверджує, що згода на вступ була єдиним способом вирватися з полону, оскільки офіцера навряд чи обміняли б.

11 березня 2025 року Олійник, за версією захисту, втік під час бойового виходу. Він сам дістався українських позицій, отримавши поранення у спину з дрона. Після повернення його перевели до Харківського СІЗО, а 9 квітня — до Києва в рамках проєктів "Хочу жить" та "Хочу найти", призначених для російських військовополонених. 13 березня 2026 року його етапували до табору "Захід 4" на Львівщині.

Слідчі СБУ розслідують справу за статтею про державну зраду (ч. 2 ст. 111 КК України), але підозру Олійнику досі не оголосили. Офіс військового омбудсмана повідомив родині, що факт участі у бойових діях на боці ворога унеможливлює переведення військового у статус звільненого з полону ЗСУ.

Російська сторона подає Олійника у списки на обмін як свого військовополоненого. Сам він від обміну відмовляється. Родина військового домагається перегляду його статусу та доступу до нього, посилаючись на норми Женевських конвенцій, зокрема статтю 91, яка визнає втечу вдалою після залишення території, контрольованої ворогом.

За даними Координаційного штабу, наразі підтверджено укладання 62 контрактів українських військовополонених з міноборони РФ. Олійник — єдиний, хто повернувся на підконтрольну Україні територію.