Нацгвардієць «Хвиля» зупинив штурм на Покровському напрямку та вивіз пораненого побратима

До повномасштабного вторгнення «Хвиля» жив у Харкові та займався підприємництвом. Задовго до 2022 року він почав займатися спортивним орієнтуванням, цікавився зброєю та спілкувався з ветеранами АТО.

На початку вторгнення він вивіз родину до Чернівців, а сам 9 березня вирушив до війська. «Мені було б дуже соромно перед собою, коли б я, маючи певну військову підготовку і знаючи, що мої вміння можуть знадобитися на фронті, кудись утік. Це совість, вона й визначила мій шлях», — каже боєць.

Серед найскладніших епізодів, які йому довелося витримати, він називає бої на Покровському напрямку. Навесні 2025 року нацгвардійці утримували позиції в одному зі сіл і помітили колону російської техніки. Частину машин вдалося зупинити, але противник прорвався, і одна з БМП почала наближатися до села.

«Хвиля» з побратимами спостерігав за нею з дрона. Спочатку здавалося, що БМП розвертається, але росіяни змінили напрямок і поїхали просто на позиції захисників. Коли до них залишалося 200–300 метрів, із машини почала виходити піхота.

«Коли я побачив, що відчиняються двері, зрозумів: зараз ворог десантується і побіжить у село. Вони сунули ближче до того краю, де нікого з наших не було. Знав: якщо туди зайдуть, ми вже нічого не зможемо зробити», — згадує військовий.

Командири дали наказ бійцям брати до рук зброю. «Хвиля» запропонував власний план: поклав до кишень гранати й рушив на край села. Він пробіг приблизно 300 метрів і зайняв крайню хату. «Так у горлі не пересихало ніколи. Стою на подвір'ї й дивлюся, де хоч якась калюжа, щоб промочити горло. Знайшов п'ятилітровий бутель з водою і трохи випив», — ділиться співрозмовник.

Із тієї хати він відкрив вогонь у бік росіян, щоб показати, що шлях у село перекритий. Тим часом українські оператори БпЛА почали бити по ворожій колоні. «Переді мною метрів за 200 пролітають FPV, Mavic, усе вибухає. Паралельно стріляю в бік ворога, щоб він бачив, що сюди рухатися не можна», — розповідає нацгвардієць.

Урешті російська піхота відійшла до найближчої посадки, ворожа техніка загорілася, а штурм захлинувся. Побратим на псевдо «Малюк» називає цей епізод одним із найбільш пам'ятних за час боїв.

Згодом «Хвиля» разом із побратимом оглянув підбиту техніку. За його словами, серед загиблих росіян, судячи з документів, були ув'язнені. Одного з окупантів призвали 4 квітня, а вже 8 травня він загинув на українській землі. Серед речей росіян знайшли карти, позивні, шифри та супутниковий фотознімок.

На початку літа 2025 року, під час тієї ж ротації, «Хвиля» вирушив на евакуацію побратима на псевдо «Піксель», який отримав важке поранення ноги. Забрати його потрібно було із зони, до якої через обстріли та мінування майже ніхто не наважувався їхати. «Командир каже: треба забрати "трьохсотого". Хлопці почали мене відмовляти: "Не їдь". Але я відповів: "Ні, я так не можу. Якщо попросили, значить, розраховують на мене"», — зізнається військовий.

Він усю ніч вивчав маршрут, перевіряв його дроном і шукав шлях до пораненого. Уранці сів на мотоцикл і вирушив. Пораненого до місця зустрічі кілька кілометрів по багнюці ніс на плечах військовий Олег Гаврилуца. «Хвиля» хотів із ним познайомитися і сказав на прощання: «Ще побачимося». Олег Гаврилуца загинув під час наступної евакуації, йому надано звання Героя України.

Дорогою назад мотоцикл зламався, і «Хвиля» затягнув пораненого до найближчого бліндажа, а потім дістався безпечнішого місця. Він роздобув побратимові їжу, воду, теплий одяг і матрац. Залишати «Пікселя» там надовго було небезпечно, тож згодом пораненого забрав інший підрозділ. За словами нацгвардійця, «Пікселю» ампутували частину ноги, але він вижив.

Нині «Хвиля» продовжує служити у 24-му полку імені гетьмана Петра Сагайдачного НГУ, опановує нові типи безпілотників і передає досвід побратимам. На запитання, про що мріє після пережитого, він відповідає: «Я вже не пам'ятаю, про що мрію. Але в мене є фраза, яку кажу всім: це наш шлях, який маємо пройти».