Аналітик: НАТО варто оцінювати не лише адаптацію РФ, а й здатність її відтворювати

Війна проти України дала російським військовим значний бойовий досвід. Серед напрямів, де він найпомітніший, аналітик називає застосування безпілотників, радіоелектронну боротьбу, розвідку та ураження цілей, живучість командних пунктів, протиповітряну оборону, штурмові дії та логістику.

Водночас, за його логікою, ефективне рішення однієї бригади — наприклад, маскування командних пунктів чи взаємодія дронів з артилерією — не гарантує, що інші підрозділи зможуть повторити цей результат. Причинами можуть бути втрати, ротація особового складу або зміна командування.

Саме тому Макдермотт пропонує НАТО виокремити показник відтворюваності. «Для НАТО відтворюваність, а не сама адаптація, має стати окремим показником військової спроможності Росії – і визначати, як Альянс надалі плануватиме свої військові дії», — пише він.

За його спостереженням, російське військове керівництво також намагається перетворити бойовий досвід на системну спроможність. Для цього задіюють групи з вивчення бойового досвіду, органи управління, військово-наукові структури, дослідницькі інститути, військові університети, навчальні центри та оборонну промисловість.

Найпоказовішим прикладом автор вважає безпілотні системи. Спочатку російські можливості тут значною мірою формували окремі військові підрозділи, волонтери, виробники та спеціалізовані організації. Нині Москва намагається створити постійні структури управління, систему підготовки фахівців, ремонтне й логістичне забезпечення та механізми формування повноцінних підрозділів.

У липні 2026 року Міноборони РФ заявило, що за перше півріччя підготувало понад 8 тисяч фахівців для своїх військ безпілотних систем. На думку Макдермотта, важливіша не сама цифра, а те, чи здатні новостворені підрозділи самостійно розгортатися, взаємодіяти з іншими родами військ, ремонтувати техніку, компенсувати втрати та зберігати ефективність без допомоги унікальних фахівців.

Аналітик радить НАТО уважніше стежити за змінами у військовій освіті Росії, появою нових спеціальностей і систем кваліфікації, розширенням навчальних центрів, стандартами колективної підготовки, системами ремонту та новими структурами командування. Такі зміни, на його думку, можуть свідчити про формування сталої спроможності раніше, ніж це стане помітно за кількістю озброєння.

Окремо Макдермотт застерігає від перенесення характеристик найкращих російських підрозділів на всю армію. «Російська адаптація створила осередки значної компетентності поряд із набагато слабшою середньою ефективністю», — наголошує він.

Ключовим для НАТО він називає не лише питання, чи Росія створює нові військові рішення, а й те, як швидко вона відновлює їх після втрат і масштабує на нові підрозділи. Вирішальним моментом, за його оцінкою, стане той, коли для відтворення певної спроможності російській армії вже не потрібні будуть люди, які розробили її першими.