Аналітик пропонує НАТО оцінювати відтворюваність російських спроможностей

Дослідник російської військової стратегії Роджер Н. Макдермотт у статті для Breaking Defense зазначає, що війна в Україні дала російським військовим значний бойовий досвід — зокрема у застосуванні безпілотників, радіоелектронній боротьбі, розвідці та ураженні цілей, живучості командних пунктів, протиповітряній обороні, штурмових діях і логістиці.

Водночас, на думку аналітика, успіх окремого підрозділу не означає, що відповідна спроможність стала властивістю всієї армії. Бригада може виробити ефективний спосіб маскування командних пунктів чи взаємодії дронів з артилерією, але після втрат, ротації особового складу чи зміни командування інші підрозділи можуть виявитися нездатними повторити цей результат.

Саме тому, пише Макдермотт, НАТО варто запровадити окремий показник — відтворюваність військової спроможності. «Для НАТО відтворюваність, а не сама адаптація, має стати окремим показником військової спроможності Росії – і визначати, як Альянс надалі плануватиме свої військові дії», — зазначає він.

За спостереженням автора, російське військове керівництво також намагається перетворити досвід війни на системну спроможність. Для цього задіюють групи з вивчення бойового досвіду, органи управління, військово-наукові структури, дослідницькі інститути, військові університети, навчальні центри та оборонну промисловість.

Найпоказовішим прикладом він називає безпілотні системи. Спочатку російські можливості у цій сфері значною мірою формували окремі військові підрозділи, волонтери, виробники та спеціалізовані організації. Тепер Москва намагається створити постійні структури управління, систему підготовки фахівців, ремонтне й логістичне забезпечення та механізми формування повноцінних підрозділів.

У липні 2026 року Міноборони РФ заявило, що протягом першого півріччя підготувало понад 8 тисяч фахівців для своїх військ безпілотних систем. Однак, за оцінкою Макдермотта, важливіша не сама цифра, а те, чи можуть новостворені підрозділи самостійно розгортатися, взаємодіяти з іншими родами військ, ремонтувати техніку, компенсувати втрати та зберігати ефективність без допомоги унікальних фахівців.

Автор радить НАТО уважніше стежити за змінами у військовій освіті Росії, появою нових спеціальностей і систем кваліфікації, розширенням навчальних центрів, стандартами колективної підготовки, системами ремонту та новими структурами командування. На його думку, такі зміни можуть свідчити про формування сталої спроможності раніше, ніж це стане помітно за кількістю озброєння.

Водночас Макдермотт застерігає від поширення характеристик найкращих російських підрозділів на всю армію. «Російська адаптація створила осередки значної компетентності поряд із набагато слабшою середньою ефективністю», — наголошує він.

Зрештою, зазначає аналітик, для НАТО важливо оцінювати не лише здатність Росії створювати нові військові рішення, а й те, наскільки швидко вона може відновлювати їх після втрат і масштабувати на нові підрозділи. Вирішальним показником, на його думку, стане момент, коли російській армії для відтворення певної спроможності вже не будуть потрібні люди, які першими її розробили.