На Дніпропетровщині загинув сержант Андрій Оразбаєв

Андрій Оразбаєв народився 30 жовтня 1986 року в селі Теслугів на Рівненщині у багатодітній родині. Був старшим сином, опорою для батьків, сестер і братів.

До лав Збройних сил України став у березні 2022 року. Бойові завдання виконував на Запоріжжі ще з 2022 року, а з кінця літа 2023-го — на Донеччині. З листопада 2024 року у складі 141-ї окремої механізованої бригади повернувся на Запорізький напрямок.

Із липня до грудня 2025 року обороняв позиції на Донеччині. 7 липня 2025 року в районі Федорівки Волноваського району у складі старшого позиції виявив пересування ворожої групи з трьох осіб, завдав їм поранень і змусив відступити.

Починаючи з 27 серпня 2025 року протягом 77 діб в районі населеного пункту Олександроград Волноваського району, попри постійний вогневий вплив, активність диверсійних груп і застосування ворогом БпЛА, утримував вогневу позицію та не допустив прориву окупантів.

З 7 січня 2026 року проходив службу на посаді командира відділення-командира машини 1-го механізованого відділення 3-го механізованого взводу 6-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону 141-ї окремої механізованої бригади, мав позивний «33».

11 березня 2026 року, виконуючи завдання між населеними пунктами Лісне та Підгаврилівка на Дніпропетровщині, сержант загинув.

За особисту мужність і героїзм Андрій Оразбаєв був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». Побратими характеризували його як військовослужбовця, що не потребував контролю, виявляв розумну ініціативу та мав авторитет серед особового складу. Неодноразово отримував поранення, але після відновлення повертався до частини.

Поховали захисника на Алеї Слави на кладовищі у селищі Калинівка. Вдома на нього чекали мати, батько, сестри, брати та племінники.