Морпіх із Хмельниччини після ампутації вчиться ходити на протезі у Львові

Чоловік до повномасштабного вторгнення працював електриком. Уже на початку березня 2022 року він долучився до лав ЗСУ — до 1-го окремого батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського, де входив до складу мінометного розрахунку.

«Я пішов захищати тому, що у мене сестра, двоє племінників і мама. Я пішов заради них, щоб вороги не були у мене вдома», — розповідає Олександр.

Поранення він дістав цьогоріч у червні на Костянтинівському напрямку. За словами військового, він разом із побратимами саме виходив із позиції й наступив на протипіхотну міну, так звану «пелюстку». Пів стопи на лівій нозі відірвало одразу, залишилася тільки п'ятка.

Уже на стабілізаційному пункті йому сказали, що зберігати цю частину кінцівки сенсу немає, адже ставати на неї він не зможе. Такої ж думки були й медики в Києві.

«У Києві прийшло шість лікарів вмовляти мене, щоб не залишати п'ятку, а ампутувати. Я кажу, що нема питань, ампутуйте», — згадує Олександр.

Ампутацію провели на рівні нижче коліна — оптимальному для подальшого протезування.

У липні захисник розпочав реабілітацію у Львові, в центрі «Unbroken». За місяць занять із фізичної терапії він отримав перший тимчасовий протез. Нині Олександр звикає до залізної кінцівки, згодом йому виготовлять постійний протез.

«Якщо ампутація така, як в мене, або інша, то головне не падати духом. Бути на позитиві й дурного в голову не брати, що я нікому не потрібен чи ще щось. Тако на позитиві та все буде добре», — каже він.

Зараз головна мета Олександра — завершити реабілітацію та впевнено опанувати ходьбу на протезі. Після цього він планує одружитися з коханою жінкою, яка чекала на нього всі роки війни.