У Луцьку попрощалися з військовими Наталією Кулацькою та Ігорем Тимчуком

Наталії Кулацькій було 36 років. Вона народилася у селі Мемрик на Донеччині, а до повномасштабного вторгнення працювала у Покровську у філії Донецького технічного університету. Після початку війни заклад релокувався до Луцька, де жінка влаштувалася у Луцькому національному технічному університеті та здобула фах психолога.

У січні 2026 року Кулацька вступила до лав Збройних сил України. Вона загинула 26 серпня під час виконання службових обов'язків на Харківщині.

Колега загиблої Лариса розповіла, що Наталія мала власне бачення життя та вирізнялася розумом. Інша колега Галина Лисенко пригадала, що жінка була сильною, цілеспрямованою, легко спілкувалася зі студентами та їхніми батьками, навіть коли інші втомлювалися, зберігала сили й гумор. За її словами, найбільшою радістю для Наталії було виховання доньки.

Знайома Мар'яна зазначила, що не знала про рішення Кулацької піти захищати Україну, та описала її як спокійну й добру жінку, яка через складні обставини переїхала з Донеччини.

Ігорю Тимчуку було 55 років, він родом із Волині. Військовослужбовець загинув 23 квітня 2024 року внаслідок артилерійського обстрілу на Донеччині.

Кума Мирослава розповіла, що Ігор був надзвичайно доброю та відповідальною людиною, захищав Україну зі зброєю в руках. Вона пригадала їхню останню розмову у лютому 2024 року, коли Тимчук зізнався, що виходив з окопу шість разів, аби додзвонитися до неї, і не скаржився на труднощі. Сусідка Наталія назвала його патріотом, який добровольцем пішов захищати домівки.

Після прощання у соборі присутні навколішки провели військових в останню дорогу. Наталію Кулацьку та Ігоря Тимчука поховали у секторі військових поховань на кладовищі у селі Гаразджа.