Лазуткін у Луцьку зачитав поезію з майбутньої збірки «Ваші храми стануть камінням»

За словами Лазуткіна, він хотів прочитати свої тексти в Луцьку ще до того, як приїде сюди вже в межах туру-презентації збірки.

«Мені було дуже приємно отримати пропозицію доєднатися до фестивалю. Магічним чином вдалося це організувати. Тож вийшла така собі передпаті презентації збірки», — сказав він.

До майбутньої книжки увійдуть поезії, написані під враженнями та рефлексіями від перебування у війську.

«Є історії, які можу розповісти тільки я, тому що я там був, я це бачив і пропустив через своє серце. Для мене важливо, щоб вони жили, а люди, які є частинами цих історій, залишилися в текстах. Для мене це не персонажі, а живі люди, яких я знав особисто», — додав автор.

Організатор фестивалю Микола Мартинюк зазначив, що метою було запросити до Луцька письменників з різних міст.

«Ми хотіли відкрити та збільшити обшири спілкування з діячами літератури, дати змогу більшій кількості лучан та гостей зустрітися з автором, адже цей захід — безкоштовний», — сказав він.

Під час зустрічі Лазуткін розповів про свій шлях у війську, роботу речником Міністерства оборони та літературний процес під час війни.

«Я розпочав свій шлях у війську, бо мені хотілося пригод. Розумів, що бути просто кореспондентом для мене недостатньо, мені хочеться бути частиною сил оборони», — пояснив він.

Про роботу речником Міноборони: «Кожне твоє слово потім розбирається на цитати. Ніби виходило людською мовою розповідати складні державні речі. Це непросто, тому що військова мова наповнена канцеляризмами, формалістичними речами, а суспільство потребує діалогу, роз'яснень».

За його словами, у гарячих точках він підтримував себе думкою, що його життя — сюжет для динамічного фільму.

«Я собі придумав, що я головний персонаж, а головний герой зазвичай доживає до кінця. Відчував себе, ніби я знімаюся в екшені з елементами комедії, трагедії, бо без трагедії на війні ніяк. Особливо болісними були перші втрати бригади», — сказав військовослужбовець.

Свої емоції він переносить у вірші. Тексти про війну переважно відтворюються у сюжетних метафоричних верлібрах.

«Я намагаюся бути вимогливим для себе, щоб мої тексти не звучали як кон'юнктура на тему війни, дуже цього не хочеться. Я не спекулюю на своєму досвіді війни, я розповідаю те, до чого був причетний», — додав поет.

Лазуткін заявив, що свідомий того, що читачі зараз прагнуть світлої та легкої літератури й не хочуть занурюватися у тексти про лихо та страждання. Однак переконаний, що ці тексти житимуть й через 50 років і знайдуть свого читача, так само як і зараз є ті, хто читає твори про війну Еріх Марії Ремарка чи Луї-Фердінан Селіна. Тож подібні твори ще будуть створюватися.

«Головне, щоб ми розуміли, яку роль Україна зараз виконує перед світом і в жодному випадку не знецінювати свій досвід. І не рівнялися, хто більше воював, хто більше постраждав, і кому було більш боляче», — підкреслив він.

Під час заходу відвідувачі могли поставити питання автору, а наприкінці зробити пам'ятну світлину з ним.

«На зустрічі з Дмитром Лазуткіним я вперше. Зачепило, як він пише такі трепетні, вразливі вірші про війну», — поділилася враженнями про зустріч з автором Олена Капранова.

Дмитро Лазуткін — український поет, телеведучий, військовослужбовець Збройних сил України, лавреат Шевченківської премії 2024 року, речник Міністерства оборони України. За освітою — інженер-металург, закінчив Національний технічний університет України. Пройшов шлях від спортивного коментатора та телеведучого до воєнного кореспондента, продюсера й учасника бойових дій.

У 2023 році мобілізувався до лав ЗСУ, служив у 47-й Окремій механізованій бригаді «Маґура» на посаді начальника служби зв'язків з громадськістю. У березні 2025 року отримав відрядження від 59-ї Окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка та вступив на посаду речника Міністерства оборони України після проходження конкурсного відбору.

Лазуткін — автор низки поетичних збірок, серед яких «Закладка», «Червона книга», «Боксери», «Метро у передчутті дощу», «Будемо жити вічно». Його вірші відзначали преміями видавництва «Смолоскип», фестивалю «Київські лаври», а також вносили до списків найкращих книжок року за версією PEN Ukraine.