Капелан ДШВ Поляков: конфесія не має значення, коли боєць шукає підтримки

Шлях до капеланства Олексій Поляков почав у 2014 році з волонтерства: разом з іншими їздив до поранених у житомирський військовий шпиталь, спілкувався з ними, привозив смаколики та співав пісні під гітару. За його словами, розмови з бійцями показали, що він має побачити те, що бачили вони, адже не міг сказати 20-річному пораненому, який пережив загибель побратимів, що розуміє його. Маючи сан диякона церкви і звільнення від служби в армії, він знайшов двотижневі курси капеланів при Українській євангельській церкві та вирушив на Схід як капелан-волонтер.

Першими поїздками стали Станиця Луганська та Авдіївка. У 2016 році він познайомився з Українською добровольчою армією і до 2019 року регулярно їздив до одного з її батальйонів, беручи безпосередню участь у бойових діях. У 2021 році знайомі запросили його до 199 навчального центру для розмови з військовослужбовцем, у якого виникали питання щодо присяги; після розмови той присягнув, а Полякову запропонували стати військовим капеланом.

За його словами, конфесія капелана не має значення, коли військовий хоче отримати духовну підтримку, але важлива, коли йдеться про здійснення таїнств — сповіді чи причастя. Оскільки одна частина не може мати дев'ятьох капеланів різних конфесій, капелан знає місцевого священника, якого може запросити в частину або до якого може завезти військовослужбовця. У його практиці траплялися випадки хрещення та вінчання курсантів: нещодавно він возив мобілізованого до РАЦСу, де той одружився, після чого благословив подружжя; були й випадки хрещення православного бійця та водного хрещення представника Євангельської церкви.

Діяльність військових капеланів базується на Законі України «Про Службу військового капеланства» і охоплює чотири напрями. Перший — задоволення духовно-релігійних потреб військовослужбовців і членів їхніх сімей: молитва, спілкування, сповідь, причастя. Другий — соціальна доброчинна діяльність, зокрема допомога підрозділу, пораненим (колісні крісла, ходунки, засоби гігієни), піклування про сім'ї загиблих, а також надходження від благодійних фондів автомобілів і генераторів. Третій — участь у заходах з адаптації в перші дні перебування в навчальному центрі. Четвертий — консультування командування з релігійних питань, зокрема щодо конфесійної приналежності особового складу та забезпечення халяльною або кошерною їжею.

Капелани проходять курси підвищення кваліфікації з лекціями психологів, а також заняття з психологічної підтримки під час навчання за кордоном. Поляков наголошує, що у спілкуванні з людиною має розуміти її психологічний стан.

На запитання, чому Бог допустив війну, капелан відповідає, що Бог не створював війну, бо Він є любов, але саме під час війни дає силу й розуміння. За його словами, для нього важливо не те, коли закінчиться війна, а те, на чиєму він боці та що робить. «Я вірю, що одного ранку прокинуся, відкрию новини на телефоні – і прочитаю, що Путін здох, війна закінчилася, ми перемогли», — каже він.

Серед найпоширеніших питань курсантів — те, що війна нібито несправедлива, бо воюють бідні, а не багаті. Поляков пояснює це з біблійного погляду і наводить приклади: колишній мер Умані Олександр Цебрій загинув, захищаючи Україну, колишній народний депутат Олег Ляшко очолює полк безпілотних систем, банкір Андрій Оністрат воює і втратив на війні сина. Найважливішим завданням капелана він називає вміння слухати.

Щодо питання вбивства на війні капелан зазначає: якщо людина вирішила служити, то це питання для неї вже вирішене. Він пояснює, що заповідь «Не вбий» не стосується ситуації, коли до тебе прийшла людина зі зброєю, а слова про любов до ворогів і підставлену щоку мали конкретний контекст. За його словами, коли військові приходять у ЗСУ, їх наділяють владою, даючи зброю та форму, і в очах Бога вони — Божі слуги для покарання того, хто чинить зло. Закон «Про Службу військового капеланства» забороняє капеланам брати до рук зброю, але як громадянин України він має особисту зброю для захисту.

Поляков також розповів про випадок в Українській добровольчій армії, коли військовий під час танкового обстрілу в Мар'їнці молився, щоб усі вижили, і ніхто не загинув. Щодо російських капеланів він зазначив, що вони більше схожі на радянських політруків і, за наявною в нього інформацією, представлені лише двома деномінаціями — православними та мусульманами. Українська сторона, за його словами, відрізняється тим, що шанує представників усіх конфесій.

Капеланів у ЗСУ не вистачає: із понад 700 вакансій заповнено понад 400, тоді як у ДШВ зайняті майже всі. На думку Полякова, українцям у часи випробувань варто підтримувати одне одного й молитися, а також ділитися чимось добрим, адже «подібне притягує подібне».