«Мама мене дочекалась»: історія військового 79-ї бригади про полон і повернення

Сергій Амандурдиєв служить у Збройних силах України десять років. До армії він здобув спеціальність теслі-столяра у професійно-технічному училищі після закінчення Первомайської школи №1. У 2016 році його призвали на строкову службу в Одесу, а за сім місяців він підписав контракт із 80-ю окремою десантно-штурмовою бригадою.

Разом із побратимами близько десяти місяців перебував на Луганському напрямку. За час служби опанував професії кулеметника та водія. «У 80-ку я прийшов маленький, худенький. А ротний каже: "Ти будеш кулеметником". Вантажить на плечі два кулемети й біжу я полігоном на пристрілку, а ті кулемети об ноги чіпляються, об землю б'ють. Але, в результаті, професія кулеметника мені сподобалася, навіть дуже», — розповів військовий.

У 2024 році Сергій воював у складі 79-ї бригади на Донецькому напрямку, де потрапив у полон. Два роки провів у Чечні. «Тяжко було, але ми знали, що нас поміняють. Головне було — не зійти з розуму. Я через місяць почав активно займатися спортом, наскільки було це можливо в тих умовах. Ще читав книжки, багато читав», — поділився захисник.

Він розповів, що намагався підтримувати організм у формі, виловлюючи хрящики із супу. Розмов про дім уникав, щоб не засмучувати себе. Частина побратимів, з якими він перебував у полоні, залишаються там досі, також він втратив товаришів, з якими служив роками.

Сергій пригадав епізоди бойових дій: побратима, який підірвався на мінах «на колокольчиках» і повз 12 годин без ніг, та випадок, коли товариш загинув за кілька годин після легкого поранення, яке не помітили під бронежилетом.

Після реабілітації військовий повернувся додому і зустрівся з мамою, яка померла наступного дня. Нині чоловік бере участь у заходах вшанування пам'яті загиблих. Зокрема, напередодні він брав участь у забігу на честь однокласника, який колись врятував йому життя на річці Буг і згодом загинув.

«Дехто вмикає російську музику і кайфує, бездумно витрачає гроші, не донатить. А за дві хвилини викуреної цигарки тут може загинути десяток бійців», — зазначив воїн.

У період адаптації після повернення Сергія підтримувала дружина. Вона відвідувала акції, попри те, що знала про його перебування в Чечні. «Вона найкращий мій товариш і друг, моя опора. Ми сім років разом, а цього місяця — чотири роки, як чоловік і жінка», — розповів він.

За словами військового, ветеранам допомагає волонтерський штаб, зокрема з юридичних питань: фахівці пояснюють процедури або супроводжують під час оформлення довідок в інстанціях.