«Шлях родин іноді важчий, ніж у хлопців у полоні»: історія керівниці Коордштабу

25 травня 2023 року Юлія Павлюк була серед тих, хто зустрічав 106 звільнених з полону українських воїнів. На ній була простора форма чоловіка, яка приховувала вагітність — вона була на останньому місяці. Рідні відмовляли її їхати на обмін, але вона не могла всидіти вдома.

Через три дні Юлія народила дівчинку. Це сталося в єдиний день, коли чоловік-військовий зміг приїхати у відрядження. Вона домовлялася з донькою ще в животі: «Душа моя, у тебе є два дні. Інакше ми їдемо далі на наступний обмін». Нині Ярославі три роки, і її мама досі не пропускає жодного обміну.

Юлія Павлюк — керівниця Центрального регіонального центру Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Вона одна з тих, хто першим дає звільненим телефон, щоб вони подзвонили рідним. Під час обмінів вона не представляється посадою, а каже: «Мене звати Юля. Я подруга вашої дружини Ольги».

Їй щодня дзвонять і пишуть десятки людей. Вона відповідає за супровід родин військовополонених і зниклих безвісти, координує роботу спеціалістів штабу, взаємодіє з правоохоронними та військовими структурами і бере безпосередню участь в обмінах. У дні обмінів її телефон стає «червоним». Жінка має три вищі освіти — економічну, юридичну й будівельну, працювала слідчою, юристкою та депутаткою Вінницької міськради.

На початку повномасштабної війни чоловік Юлії пішов на фронт добровольцем. Вона створила благодійний фонд і громадську організацію, консультувала родини військовополонених. Єдиний офіс Координаційного штабу в Києві не справлявся з кількістю запитів, тож у грудні 2022-го Юлія очолила регіональне представництво.

Юлія зізнається, що емоційне вигоряння дається взнаки. Теракт в Оленівці вона переживала до фізичного болю, а після катастрофи ІЛ-76 з українськими військовополоненими їй діагностували ПТСР.

З початку повномасштабного вторгнення Україна провела 76 обмінів військовополоненими. «Ми повернули додому в Україну 9416 людей, зокрема понад 1400 лише за 2026-й», — каже Юлія. Точну кількість тих, хто залишається в списках, вона не оприлюднює, але запевняє: Україна має повну базу даних про всіх полонених і зниклих безвісти. Цим займається Національне інформаційне бюро.

Родини ведуть особисті кабінети оборонців, куди вносять усе, що їм відомо. Під час перемовин інформація береться лише з цієї системи. Процес ускладнює те, що росія зі свого боку інформації не надає. «Є полон, підтверджений МКЧХ, є полон, який ми розуміємо зі свідчень тих, хто повернувся, але точної інформації з міжнародного права ми не маємо», — пояснює Павлюк.

Пріоритетність у списках на обмін формується за терміном перебування в полоні або часом зникнення. Насамперед повертають важкопоранених, важкохворих, тих, хто критично втратив вагу, а також жінок, молодь і людей старшого віку. Основний перемовник — бригадний генерал ГУР Дмитро Усов.

«Простих не буває, тому що для них це предмет торгу і товар», — каже Юлія про обмін військовополонених. Вона наголошує, що публічні акції на підтримку полонених потрібні, аби суспільство не забувало про захисників, але вони не мають бути агресивними, і не варто надавати зайву інформацію про причетність до посад чи подій.

Чоловік Юлії Василь нині служить в одній із бойових бригад. За змоги вона їздить до нього на побачення в прифронтові міста, іноді бере з собою дітей. «Я така відчайдушна жінка, що і дітей везу до тата. Я дуже хочу, щоб мої сини, моя донька знали й бачили батька», — розповідає вона.

Юлія розмірковує про шлях родин захисників: «Подекуди цей шлях важчий, ніж навіть у хлопців, які перебувають у полоні. Багато хто з жінок уже готовий до служби у війську або до юридичних консультацій краще, ніж деякі юристи».

Розмова з Юлією відбулася за три тижні після аварії, в яку вона потрапила зі старшим сином. У її автівку, яка зустрічала звільнених з полону, в'їхала 45-тонна вантажівка. Усі пасажири вижили. «Тепер я кажу, що якщо мене фура не збила, то всі інші перешкоди ми подолаємо на своєму шляху. Це для мене шанс, що я маю продовжувати життя, і моя місія не закінчена», — додає вона.