Загинув Герой України Віталій Невінський: історія командира з позивним «Гурман»

Віталій Невінський народився 26 серпня 1996 року в Гусятині на Тернопільщині. Здобув освіту в ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою та Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після випуску розпочав службу в 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді, а з 2018 року — у гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Брав участь в операції Об’єднаних сил, згодом очолив гірсько-штурмову роту.

У перші дні повномасштабного вторгнення підрозділ Невінського перебував на Дніпропетровщині, після чого вирушив на Запорізький напрямок. Там під час висування колона потрапила під обстріл з «Градів». Перші снаряди вибухнули за кількасот метрів позаду, і командир наказав зупинитися — наступний залп накрив місце, де опинилися б бійці, якби продовжили рух.

Рота воювала на Запорізькому, Херсонському та Донецькому напрямках. Під час одних із боїв Невінський дістав осколково-фугасне поранення, виводячи особовий склад і техніку з населеного пункту, захопленого противником. Після лікування повернувся на передову без повної реабілітації. Навесні 2022-го його підрозділ відзначився в наступальних діях на Запоріжжі: бійці знищили ворожу техніку, захопили справну БМП-3, пройшли вісім кілометрів і звільнили населений пункт. За цю операцію офіцера нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Пізніше Невінський брав участь у боях на Херсонському напрямку, де отримав контузію, і знову повернувся до підрозділу. Побратими описували його як командира, який керував боєм із передових позицій. Його підрозділ привертав увагу іноземних журналістів, зокрема фото офіцера публікувало американське видання The New York Times.

Останній бій капітан прийняв у селищі Підгородне поблизу Бахмута. Від початку грудня 2022 року рота тримала оборону в багатоповерхівках на околицях міста, перебуваючи під постійними танковими, мінометними та артилерійськими обстрілами. Дорога для постачання та евакуації поранених була під вогневим контролем противника.

15 грудня ворог відтіснив сусідні підрозділи та наблизився до командного пункту роти. Під час ранкового мінометного обстрілу вибухнула міна поруч із Невінським. Він зазнав важких поранень і помер на руках бойового медика. Поховали захисника 23 грудня 2022 року на Пантеоні Героїв у Тернополі. У нього залишилися дружина та син.

29 вересня 2023 року Віталію Невінському посмертно присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». У 2023-му йому також посмертно надали звання Почесного громадянина Тернополя.

Командир принципово не поділяв бійців на ветеранів і новобранців, забороняв називати останніх просто «мобілізованими». «Ви будете жити в одних окопах, їсти з однієї тарілки і як навчите новеньких, такими бойовими побратимами їх зробите», — говорив він підлеглим.