Герой України Павло Лисиця: історія танкіста з позивним «Барон»

Павло Лисиця народився у селі Ходаки Барського району на Вінниччині. Закінчив місцеву школу, згодом здобув фах машиніста-тракториста у Говорському аграрному училищі. З 1991 року працював на Ялтушківській дослідно-селекційній станції, того ж року був призваний на строкову службу. Служив у морському флоті в Севастополі.

Після повернення додому у 1993 році зустрів майбутню дружину Альону. Одружилися у 2002 році, у подружжя народилися три доньки — Даша, Маша та Саша. Павло також виховував племінників Сашка та Анну. У цивільному житті чоловік працював трактористом, востаннє — у фермерському господарстві, мав власний трактор.

Із початком повномасштабного вторгнення, у березні 2023 року, 50-річний Павло Лисиця добровольцем вступив до лав Збройних сил України. Проходив навчання на Івано-Франківщині, служив водієм відділення важких машин взводу МТЗ танкової роти НГУ 3028 у складі 14-ї бригади «Червона калина». Воював на Запорізькому та Донецькому напрямках.

За словами побратимів, «Барон» завжди виходив із бою неушкодженим, був спокійним і холоднокровним у найгарячіші моменти. Командир роти називав його «монстром» за безстрашність і силу.

19 вересня 2024 року, у день народження його молодшої доньки, танк Павла підірвався на міні, після чого ворог влучив протитанковою ракетою. Під час бою Лисиця дістав поранення в ногу, але наказав побратимам виходити, а сам залишився прикривати відхід. Він відстрілювався до останнього патрона та загинув, врятувавши екіпаж.

26 вересня 2024 року захисника поховали з військовими почестями на кладовищі в рідному селі Ходаки. Указом Президента України від 23 травня 2025 року Павлу Лисиці посмертно присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». У липні 2026 року нагороду передали родині загиблого.