2008: як Росія готувала війну і чому Захід не зробив висновків

12 серпня 2008 року до Тбілісі прилетіли президенти Польщі, Литви, Естонії та прем'єр-міністр Латвії. Вони вийшли на проспект Руставелі перед мітингом на підтримку Грузії, де вже виступав Віктор Ющенко. Естонський лідер Тоомас Гендрік Ільвес публічно назвав себе грузином на знак солідарності.

В українському парламенті тоді лише фракція "Наша Україна" підтримала постанову про засудження російської агресії. Партія регіонів, комуністи, Блок Юлії Тимошенко та Блок Литвина не голосували за неї. Натомість Рада створила слідчу комісію на чолі з Валерієм Коновалюком, яка мала перевіряти нібито незаконну передачу українських засобів ППО Грузії.

Російська пропаганда формувала образ ворога заздалегідь. За кілька місяців до війни на федеральних каналах показували сюжети про "грузинську злочинність" у Москві, хоча інші кавказькі народи в цих історіях не фігурували. Після 8 серпня риторика просто змінилася: замість "злочинних грузинів" почали говорити про "грузинську агресію".

Російські війська зупинилися приблизно за десять кілометрів від Тбілісі. Одним із факторів, які Кремль мусив враховувати, стала демонстрація американської військової присутності: літаки США організували повітряний міст до Грузії, і росіяни не могли точно знати, що саме вони доставляють.

Західна реакція виявилася стриманою. Євросоюз створив комісію на чолі з Гайді Тальявіні, яка поклала відповідальність за війну на обидві сторони. Адміністрація Барака Обами, що прийшла до влади у США, оголосила про "перезавантаження" відносин із Росією. Путін зробив з цього висновок: можна напасти на сусіда, пережити міжнародний скандал, і Захід сам запропонує діалог.

В українському суспільстві до 2019 року значна частина громадян вірила у можливість домовитися з Москвою. Після Криму та Донбасу це виглядало самозаспокоєнням, після 24 лютого 2022 року — катастрофічною помилкою. У Грузії теж були ті, хто обнімався з окупантами, вважаючи, що війна — це справа політиків, а не простих людей.