Побиття, голод і 1103 дні полону: історія морпіха з Миколаєва

Євгеній Балухатий, військовослужбовець з Миколаєва, повернувся з російського полону після 1103 днів. У складі 36-ї бригади морської піхоти він обороняв Маріуполь, зокрема територію заводу «Азовмаш», до 12 квітня 2022 року, коли потрапив у полон.

Перша «прийомка» — процедура побиття новоприбулих — відбулася в Оленівці, де, за словами Євгенія, снайпери ламали кістки полоненим. Пізніше його перевезли до Таганрога. Через татуювання у вигляді коловрата, яке росіяни сприймали як символ «Азова», чоловік зазнавав знущань протягом трьох років. Під час першої «прийомки» його били електрошокером.

У полоні бракувало їжі, одягу та гігієни. Євгеній розповів, що півтора року ходив без нижньої білизни, а прання речей було неможливим. Лікарська допомога фактично не надавалася: травми та запалення лишали без лікування, а полонених змушували на перевірках казати, що за ними доглядали. За провини практикували покарання — наприклад, примушували рахувати вголос до ранку.

Приблизно через два роки й чотири місяці до полонених допустили представників Червоного Хреста. Тоді вперше передали пакунки з одягом та продуктами. Євгеній пригадує, як одну пачку згущеного молока ділили на чотирьох — це був перший раз, коли він наївся за весь час полону.

Новини ззовні доходили уривками — від охоронців, з радіо та розмов. Полонені стежили за курсом рубля та обговорювали санкції. Дати намагалися рахувати самостійно: хтось вів календар по костяшках, хтось — тижнями.

За два тижні до обміну стан здоров'я Євгенія погіршився: через побиття та недоїдання він почав втрачати вагу. У лікарні російський лікар цинічно прокоментував його стан. Попри візити Червоного Хреста та чутки про списки, чоловік не вірив у обмін, поки не став на українську землю.

19 квітня 2025 року Євгеній Балухатий повернувся до України. На момент обміну він важив 42 кілограми при максимальних 84. Після повернення зателефонував батькам — батько вперше в житті плакав, а мати спершу не впізнала його голос.

Після полону чоловік каже, що навчився прощати та цінувати родину. Він згадує побратима, який загинув після обміну, і якому пообіцяв одружитися з коханою. Тепер Євгеній не відкладає важливі рішення та намагається жити так, щоб відрізнятися від інших.