Аня і Аліна лиш місяць у війську. Служать вони у славній 72 омбр: кажуть, навмисне попросилися саме в цю бригаду, бо багато про неї чули ще з 14 року.

Ані – лише 19. На військову службу прийшла, бо їй подобається оновлене українське військо, хочеться бути в числі переможців. «Війна в моїй країні, тому я й прийшла в ЗСУ», – говорить дівчина. Аня родом з Білої Церкви, про героїчну 72 омбр чула мало не щодня в школі, на урочистостях у місті, та й в сім’ї за ці п’ять років часто обговорювали трагічні й радісні події, пов’язані з рідною бригадою. Особисто її війна, слава Богу, не зачепила – але ж не можна лишатися осторонь біди твого народу, вважає дівчина. На питання, що саме їй подобається у війську і чи не ображають хлопці, з усмішкою відповідає: «Подобається все. Можливо, я в армії ще мало чого бачила, але коли трапляються труднощі – хлопці допомагають. Та й командири хороші, вони на фронті з першого дня, багато всього знають. З ними разом служити легко»

Аліні вже 32. Вдома з бабусею залишилися двоє дітей. «В армію прийшла воювати за Україну, за нашу батьківщину. Бо що ми дітям залишимо, якщо зараз все віддамо? Нам добре було жити в країні, яку зберегли для нас наші батьки і діди – тепер наша черга боротися. Я хочу захистити майбутнє не тільки своїх дітей, але й всіх дітей України. Хочу, щоб був мир на землі», – говорить жінка. На питання, що найважче їй дається в армії, з усмішкою відповідає: «Та не тяжко тут, не вірте нікому. Нормально служиться. До всього треба спершу адаптуватися, а далі вже піде. В принципі, немає нічого страшного. Та й я ж не сама тут, ще дівчата є. Хлопці на виручку приходять, якщо щось не получається. Завжди хтось покаже і підкаже, було б бажання навчитись».

Дівчата з оптимізмом дивляться в майбутнє. Хочуть спробувати свої сили на фронті, під час справжньої служби. «Приходьте до війська, будемо захищати свій світ разом», - говорять вони.