БУТИ ДОБРОВОЛЬЦЕМ НА ВІЙНІ ОЗНАЧАЄ МАТИ МОТИВАЦІЮ БІЛЬШ СИЛЬНУ НІЖ СТРАХ СМЕРТІ ТА ВІДЧУТТЯ НЕВІДОМОСТІ.

 

Сємьонич та Іванич, так називають військовослужбовці гранатометного взводу механізованого батальйону 30-ки своїх «наймолодших» товаришів.

«Вперше зустрівся з ними в селі Маломиколаївка Луганської області, - розповідає один із бійців ГРВ, - два срібноволосих дядька в броніках та касках наближалися від нашого блок-поста до місця зосередження. Тоді багато йшло добровольців воювати, але щоб в такому віці, - такого ще не бачив.» Солдату Тимошенко Володимиру Семеновичу та сержанту Мельнику Григорію Івановичу на той момент було ледь не 60. Бадьорі та позитивні новоприбулі бійці швидко адаптувалися до колективу, та й взвод прийняв їх як своїх. З серпня 2014 вони в складі 1 батальйону прожили життя даного підрозділу. Не відмовлялися від жодного поставленого завдання: треба копати – копають, стріляти – стріляють, якщо треба їхати в пекло – їдуть.

Григорій Іванович до війни працював у центрі військово-патріотичного та фізичного виховання - в клубі «Десантник», де навчав молоде покоління вправлятися з парашутом, виживати в екстремальних умовах та жити по-совісті. Проте, в 2012 прихвосні Януковича та його система знищили даний клуб. Втім нашого патріота це не зупинило і він знайшов себе в професійно-технічному ліцеї «Авіант», де працював майстром-викладачем поки не розпочалась війна. Вміння та навички, якими ділився Іванич зі студентами, неодноразово допомагали йому в боях та в рутинному житті окопної війни.

Володимир Семенович у формі більшу половину свого життя, знає систему ворога зсередини, і знає на що він здатен, але такого цинічного ставлення російської влади та армії до України навіть уявити не міг.

«Для чого це все Вам?» - якось почув на свою адресу Сємьонич. «А кому ще як не нам, чоловікам!? Якщо я можу щось зробити для своєї України – я зроблю! Якщо я можу створити краще майбутнє для своїх внуків, - я буду дуже намагатись це зробити! Але я не буду сидіти вдома коли гине нація та її країна!» - відповів той.

Іванич та Сємьонич пройшли бойовий шлях з бригадою під час рейдових дій в 14-му, воювали на Дебальцівському напрямку та тримали оборону на Світлодарській Дузі в 15-му, виконували бойові завдання на передній лінії оборони поблизу Гранітного в 16-му.
Ці дядьки заряджали своєю енергією, підтримували неодноразово своїми мудрими порадами та показують нам, як відноситися до життя та цінувати його.

Вони гостро реагують на дії українських політиків, влади та пересічних українців на стан справ у державі, де йде війна. Їм важко дивитися на те, як зовнішній та внутрішній вороги знищують їхню Батьківщину. Їх виїдає зсередини байдужість сотень тисяч тих, які називають себе українцями, але вони жодного разу не пошкодували що зробили свій свідомий вибір три роки тому ДОБРОВІЛЬНО, за покликом душі та серця.

Іван Бурдюг