Водій МВГ: «Розривалося так близько, що я міг би вже тут не сидіти»

Олександр — водій мобільно-вогневої групи 1 Кодацького полку Національної гвардії України. До війська він приєднався добровольцем 26 лютого 2022 року. Брав участь у боях на Харківщині, Донеччині та Луганщині, зокрема у Волоховому Яру, під Куп'янськом, у Кремінному лісі та під Соледаром. Нині його підрозділ виконує завдання зі знищення ударних дронів на Дніпропетровщині.

Перший бойовий вихід Олександра відбувся у Серебрянському лісі. Тоді, за його словами, було дуже страшно: «Все вибухає, все летить, якось так. А потім — звик». Він був оператором протитанкових ракетних комплексів «Джевелін» і працював по техніці РФ на трасі на Кремінну. Одного разу вночі у тепловізор він бачив російського бійця, який махав йому, і відповів тим самим.

Під час одного з виходів розрахунок Олександра опинився під обстрілом із кулемета Калашникова, танка та мінометів. Він розповів, що по них працювали з напрямку, де, за попередніми даними, мали бути українські військові. Бійців врятували побратими, які подавили вогонь противника. За словами нацгвардійця, він помилково прийняв російських військових за своїх і копався, не розуміючи, що ті окопуються за сто метрів.

Олександр зазначив, що за час служби було багато небезпечних моментів: «У мене було багато днів, де розривалося так близько, що я міг би вже тут не сидіти і не розмовляти з вами. Бог зберіг». Він згадав випадок, коли снаряд впав за два метри від нього і не розірвався через відсирілі боєприпаси.

На посаді водія МВГ Олександр опинився після переведення до зведеного підрозділу. Спочатку група працювала з автоматами, пізніше отримала великокаліберні кулемети. Перший «шахед» бійці сприйняли за звук автомобіля.

Найстрашнішим у своїй роботі військовий назвав можливість пропустити безпілотник: «Це найстрашніше. Не збити його». Він додав, що більше переживає за мирних людей, аніж за власну безпеку: «Щоб не прилетіло по людям. Щоб не постраждали мирні люди».

За час війни Олександр змінив ставлення до противника. Він наголосив, що росіян не варто недооцінювати: «Вони стали більш професійними і не треба недооцінювати свого противника». Війна, за його словами, навчила його відповідальності та серйозного ставлення до рішень.

Найбільше зараз нацгвардієць переживає за батьків, які живуть поблизу зони бойових дій. Він розповів, що віра в Бога допомагає йому у складні моменти. Через десять років Олександр бачить себе з родиною у вільній країні. Він одружений, дружина чекає його вдома та підтримує.

Незалежність для військового — це «вільна країна і вільний народ», можливість планувати майбутнє та мирне небо над головою.