Ветеран із Рівного після втрати руки працює водієм таксі

·473 слівредакція
Фронт

34-річний рівнянин Микола Нездюр, який втратив руку під час бойових дій на Харківщині, повернувся до роботи водієм таксі. Він сів за кермо менш ніж за добу після прибуття на реабілітацію.

Микола Нездюр народився і живе у Рівному. До мобілізації він працював будівельником, займався ремонтами. Після поранення та встановлення другої групи інвалідності чоловік вирішив повернутися до водіння.

«З другою групою інвалідності зараз не дуже хочуть когось брати на якусь роботу. Ту роботу, яку колись можна було виконувати, зараз з однією рукою, будемо казати так, незручно, навіть проблематично. Раніше був будівельником, ремонти — ось таке всяке, а зараз краще зайнятися таксі, крутити кермо», — розповів він.

У грудні 2022 року побратими привезли Миколу з Трускавця до госпіталю в Клевані. Там йому зняли шви. Наступного дня після прибуття, 20 грудня, він уже сів за кермо власного автомобіля. Спочатку поруч перебував побратим, оскільки самостійно його не відпускали. Роботодавець погодився прийняти ветерана, і наразі він працює у цій службі таксі близько року.

До лав Збройних сил Микола долучився 25 лютого 2022 року, прийшовши до військкомату. Його зарахували до роти охорони, де перебувало 120 осіб. Згодом він разом із 40 добровольцями вирушив до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

Поранення чоловік отримав під час штурму села Ягідне Куп'янського району на Харківщині. Підрозділ, у якому служив Микола, зайняв позиції та очікував на підкріплення. Через чисельну перевагу противника група з 14 бійців почала відхід. Під час відступу поруч із ними розірвався танковий снаряд, унаслідок чого п'ятеро військових, зокрема командир, загинули на місці.

Ветеран називає роботу водієм таксі зарядкою, розрядкою та хобі водночас. Він зазначає, що спілкування з пасажирами допомагає йому триматися, а сидіти вдома не дозволяє власне бажання жити далі.

Пасажирка Олеся, яка скористалася послугами таксі, сказала: «Хочеться тільки підтримати, бо робота кожна нелегка, і в таких умовах живемо, що потрібна підтримка одне одному. Тут лише підтримка, більше ніяк».

Читайте також