Українська оборонка вперлася у кадрову стелю: де брати інженерів

Український оборонно-промисловий комплекс стикається з гострим браком кадрів, що гальмує масштабування виробництва. За даними галузевих досліджень, у секторі безпосередньо працюють сотні тисяч людей, а понад половину озброєння для Сил оборони вже виготовляють в Україні. Потужності дронової галузі оцінюються у мільйони апаратів на рік, проте кількість фахівців, здатних забезпечити це зростання, збільшується значно повільніше.

Найгостріший дефіцит спостерігається серед hardware-розробників, фахівців із радіочастот і антен, хіміків та виробничих інженерів. У деяких спеціальностях рекрутери фактично знають усіх доступних кандидатів на ринку. Звичайний пошук через вакансії втрачає ефективність, тому компанії вдаються до переманювання працівників у конкурентів. За словами віцепрезидента Національної асоціації підприємств оборонної промисловості Сергія Висоцького, в одному з випадків виробничому менеджеру запропонували зарплату втричі вищу за попередню та оплату житла. Частина підприємств повертає на роботу досвідчених пенсіонерів. Рекрутери називають це «внутрішнім канібалізмом», оскільки компанії конкурують за одну й ту саму невелику групу фахівців.

Кадрова проблема безпосередньо впливає на швидкість військових інновацій. Технології на фронті змінюються швидко, тож між запитом із передової та готовим рішенням стоїть команда інженерів, яка має зрозуміти проблему, змінити конструкцію та підготувати виріб до виробництва. Без потрібного спеціаліста компанія може мати фінансування, компоненти та замовлення, але не встигнути реалізувати ідею вчасно.

Окремий виклик — перехід від прототипу до серійного виробництва. На етапі прототипу команда може працювати майже вручну, але для випуску тисяч або сотень тисяч виробів потрібні стабільний технологічний процес і контроль якості. Саме тут бракує виробничих інженерів і технологів, що стає головним обмеженням для масштабування.

Оборонні компанії також змушені конкурувати за людей із цивільним технологічним сектором. Робота в defense tech передбачає вищу відповідальність, триваліший робочий день і ризик стати ціллю російського удару. У липні 2026 року вакансії в defense tech на DOU отримували в середньому від 1,5 до 3,8 заявки, тоді як для цивільних IT-позицій цей показник був значно вищим. Майже дев'ять із десяти компаній, опитаних CORE Team, підвищували зарплати протягом року, але гроші не створюють нових інженерів швидко.

Один із виходів — внутрішнє навчання. Представниця Vyriy Drone розповіла, що компанія має власну академію, де людей без технічного досвіду готують до роботи на виробництві, а частина працівників може вирости до керівників. Проте складного інженера за кілька тижнів не підготувати, тому компанії дедалі більше звертаються до університетів. Прикладом є магістерська програма з безпілотних літальних апаратів у Київській школі економіки: усі 32 випускники одного з перших випусків одразу знайшли роботу. Водночас у 2025 році лише 671 студент розпочав бакалаврат за напрямом аерокосмічної інженерії, а 464 — хімічної інженерії, що не відповідає потребам індустрії.

Ускладнення технологій — перехід до дронів зі штучним інтелектом, автономних систем і роботизованих платформ — лише посилюватиме кадровий голод. Понад 200 українських компаній працюють над дронами з використанням ШІ, десятки таких систем уже застосовують військові. Це потребує фахівців із машинного зору, автономного управління та складної електроніки.

Україна намагається компенсувати нестачу людей на полі бою технологіями, але для створення машин, які замінюють військових, потрібні люди, здатні їх розробити. Фінансування можна збільшити, приміщення побудувати, обладнання закупити, однак підготовка інженера потребує років. Якщо Україна прагне зберегти швидкість технологічних змін, питання підготовки кадрів потрібно вирішувати вже зараз.