Україна змінила математику війни, але перемога ще не близька

У 2024 році Україна втратила приблизно 3600 квадратних кілометрів території, зокрема Очеретине, Вугледар, Курахове, Нью-Йорк та Велику Новосілку. Бої дійшли до околиць Покровська і Мирнограда. Причиною стали проблеми з комплектуванням, управлінням та нерівномірним забезпеченням Сил оборони.

Повернення Дональда Трампа до Білого дому створило ризик припинення прямої американської допомоги: у 2022–2024 роках Україна отримала від США озброєння, техніку та боєприпаси на 34–35 млрд доларів. Очікувалося, що Вашингтон припинить підтримку, а Європа не зможе компенсувати цей брак.

Натомість країни Європи та структури ЄС збільшили допомогу. Згідно з розрахунками Кільського інституту на лютий 2026 року, європейські країни компенсували брак американської підтримки як у військовій, так і в макроекономічній сферах. Особливо активно діяли Норвегія, Швеція, Данія, Німеччина та Нідерланди, які закуповували зброю як у власних виробників, так і в українських.

Окремим механізмом стала програма PURL – закупівлі в США пріоритетного озброєння, яке Європа не виробляє. Ініційована в липні 2025 року, за 11 місяців вона акумулювала до 6 млрд доларів на боєприпаси для систем ППО та ракети для F-16. Це дозволило Україні пройти зиму 2025–2026 років краще, ніж очікувалося.

Паралельно Україна провела роботизовану революцію. Якщо на початку 2024 року основою вогню була артилерія, то вже за підсумками року аналітики RUSI констатували: 60% уражень на фронті з українського боку здійснюється БПЛА. Виробництво дронів зросло з 1 млн у 2024 році до 4 млн у 2025-му, а в 2026 році ціль становить щонайменше 7 млн.

БПЛА стали основою системи вогню, розвідки та ураження на всю глибину бойової побудови противника. З’явилися спеціалізовані дрони-перехоплювачі для ППО – за січень–липень 2026 року Сили оборони знищили 260 тисяч російських БПЛА. Наземні роботизовані комплекси (НРК) використовуються для логістики, евакуації та бойових місій: за цей період Міноборони законтрактувало понад 22 тисячі НРК, які виконали понад 66 тисяч місій.

Це змінило геометрію поля бою: суцільна лінія фронту з опорних пунктів зникла, бойові порядки розріджені, а скупчення сил стає ціллю через kill zone у тактичній глибині. Україна тримає оборону меншими силами, ніж у 2024 році, але завдає більших втрат противнику – 30–33 тисячі вбитими і пораненими на місяць.

Водночас поточна стратегія має слабкі місця. Вона дозволяє продовжувати війну, але не дає формули її завершення протягом 6–12 місяців на прийнятних умовах. Зберігаються структурні проблеми: дефіцит стратегічного управління, нерозв’язана проблема мобілізації, залежність від перехоплювачів для ППО американського виробництва, критична потреба в ротаціях особового складу та якісній підготовці офіцерів.

Росія адаптується: через успіхи української ППО ворог розгорнув стратегічні БПЛА на реактивних двигунах і дешеві крилаті ракети, а блокування Starlink для російських військ підштовхнуло розвиток власних роботизованих систем. Удари по військовому виробництву, портах та інфраструктурі прифронтових регіонів залишаються інструментом тиску.

Ключове завдання України – не лише наносити ураження противнику, але й завершити війну якомога швидше. Продовження бойових дій поглиблює демографічні втрати, руйнування інфраструктури та економічну деградацію. Комбінація європейських грошей та інновацій української оборонної промисловості призупинила негативну динаміку 2024–2025 років, але не усуває всіх викликів війни на виснаження.