Служба у ЗСУ очима військового: мотивація, кадри та демобілізація

4 серпня 2026, 10:00 ·1123 слівредакція

Військовий із досвідом журналістики розповідає про внутрішні процеси в армії: хто і з якими мотивами служить, чому кадрові помилки не виправляються і чому назріла потреба в почесній демобілізації.

Довоєнний журналістський досвід створює хибне відчуття обізнаності, каже автор. Утім, потрапивши до Збройних сил, розумієш, що соціальні зв'язки і дипломи не мають значення. Натомість важливі адаптивність, невибагливість і практичні навички, які часто демонструють люди з сіл та райцентрів.

Армія — це калейдоскоп біографій і життєвих історій. Узагальнювати військових, на думку автора, — те саме, що узагальнювати мешканців Львова чи Одеси. Мотивації у бійців різні: одні прагнуть адреналіну, інші — посади чи звання, треті хочуть, щоб їх залишили у спокої. Є ті, хто мститься за загиблих друзів, і ті, хто думає про весілля. Єдине, що їх об'єднує, — форма.

Серед проблем, які вирізняє автор, — неможливість виправити кадрову помилку. Звання практично не можна втратити, тому неефективного командира часто відправляють на підвищення. Це призводить до негативної селекції. Бюрократія, за його словами, нагадує застарілий програмний код, який можна лише переписати, але поки що нікому це не вдалося.

Статути, затверджені парламентом, досі багато в чому походять з радянських часів і не враховують реалії поля бою. Ефективний командир змушений їх порушувати, ризикуючи потрапити під перевірку. Автор наголошує: чим безпечніше командир перед системою, тим уразливіші його солдати на фронті.

Окремо автор зупиняється на темі мотивації. Він вважає, що мотивація — не стала риса, вона може з'являтися і зникати. За чотири з половиною роки війни багато добровольців вигоріли, тоді як частина мобілізованих може стати ефективними бійцями за умови домінування професіоналів у підрозділі. Співвідношення досвідчених і новоприбулих вирішує все.

На думку автора, армія заслуговує на почесну демобілізацію. Зараз вихід із служби можливий лише через ВЛК, фіктивний догляд за рідними або СЗЧ — усе це позбавляє людину права пишатися своїм досвідом. Він закликає надати військовим третій сценарій — повноцінне майбутнє після служби, адже в тилу достатньо людей, здатних їх замінити.

Автор підсумовує: за роки війни він пізнав країну краще, ніж за два десятиліття журналістської роботи, і сподівається, що фільми про героїв не закінчуватимуться некрологами.