Першокурсники НАСВ про шлях до військової академії

Кирило, Гоша та Остап — першокурсники Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Вони вже пройшли базову підготовку і склали присягу на вірність Українському народові. Кожен із них має власну історію, яка привела до військового вишу.

Гоші 18 років, він із Запорізької області. Його батьки та сестра — військові, тож вибір професії був очевидним. З дитинства він жив біля військової частини та спостерігав за технікою і військовослужбовцями. Рішення остаточно сформувалося після початку повномасштабної війни: «Моє місто під окупацією, а треба ж врешті-решт повертати своє, українське».

Остапу 17 років, він родом із Рави-Руської. Від початку повномасштабного вторгнення один його дядько загинув, інший вважається зниклим безвісти. Батько хлопця — військовий, брав участь у боях під Бахмутом. Спочатку він відмовляв сина від вступу до армії, але згодом показував йому, як влаштована армія. Остап після 9 класу вступив до військового ліцею у Шептицькому, а потім одразу приїхав на вступні іспити до академії.

Кирилу 18 років, він із Київщини. Юнак розповідає, що походить із військової династії: «Прадід воював, дід воював, дядько з 2014 року несе службу. Я зростав якраз на його історіях». Саме тому він вирішив стати тим, хто змінюватиме країну.

Усі троє обрали інститут піхоти. Гоша пояснює: «За піхотою сила, за піхотою українська земля». Кирило називає піхотинців «кіборгами, які несуть найважчий тягар цієї війни». Остап додає: «Де стане нога піхотинця, там наша земля».

Під час базового вишколу розпорядок дня був щільним: підйом о 6 ранку, ранкова зарядка, сніданок, заняття. Інструктори — молоді, але вже з бойовим досвідом. Найбільше курсантам сподобалися тактика, топографія та основи розвідки. Вони вчилися пересуватися групами, маскуватися, йти в атаку та евакуйовувати поранених.

Особливі враження залишили нічні стрільби з автомата АК-ТК з коліматорним прицілом. Гоша зізнається, що закохався в цю атмосферу: «Стріляєш, а довкола небо повністю зоряне». Хлопці жартують про комарів у наметах і про те, що кожен став «мініпсихологом» для одногрупників.

Серед труднощів — вивчення статутів. Курсанти зізнаються, що думками вони частіше зі зброєю та компасом, ніж із положеннями документів. Водночас дисципліна та чіткий графік їм подобаються: «Я знаю, що в мене буде через дві години», — каже Кирило.

Остап радить тим, хто вагається, спершу спробувати навчання у військовому ліцеї: «Це як випробування. Ти навчаєшся там два роки й справді розумієш, чи ти хочеш цього». Гоша закликає не сумніватися: «Це потрібно вам і нашій державі. Всі ми знаємо, для чого ми тут».