Підполковник Олександр Орлов: шлях від шахтаря до Героя України

Олександр Орлов народився 1986 року в Донецьку. Після гірничого технікуму працював на шахті, а навесні 2007-го був призваний на строкову службу до військової частини 3037 внутрішніх військ МВС України. З листопада 2007-го до червня 2008 року служив за контрактом на посадах рядового та сержантського складу.

У липні 2008 року вступив на інженерно-технічний факультет Академії внутрішніх військ МВС України. За п'ять років здобув диплом спеціаліста за фахом «Автомобілі та автомобільне господарство» і звання лейтенанта, після чого повернувся служити до рідного Донецька.

Навесні 2014 року, коли на Донеччині активізувалися проросійські сепаратисти, Орлов їх не підтримав. На той час він уже був командиром бойової групи окремого загону спеціального призначення Східного територіального управління Національної гвардії України. Згодом сформував групу снайперів харківської «Омеги» і очолював її до загибелі. Серед напрямів роботи групи була протидія російським снайперам.

Повномасштабне вторгнення підполковник Орлов зустрів у складі окремого загону спеціального призначення «Омега» Східного територіального управління НГУ. Бойова група вела розвідку, вступала в бій, брала полонених і добувала інформацію про противника на підступах до Харкова та в самому місті.

26 лютого під керівництвом Орлова українські військові захопили російські вантажівки з боєприпасами до важкої вогнеметної системи ТОС «Солнцепьок», екіпіруванням росгвардійців і документами особового складу. 27 лютого група долучилася до штурму російських спецпризначенців, які закріпилися у будівлі Харківської загальноосвітньої школи №134; ворожу групу було знищено. 28 лютого поблизу Кутузівки підлеглі Орлова взяли в полон двох російських військовослужбовців. 1 березня група евакуювала з підконтрольної противнику території тіло загиблого офіцера ЗСУ.

2 березня Олександр із побратимами відбив у російських військ реактивну систему залпового вогню «Смерч», після чого із захопленої техніки здійснили пуск ракет по позиціях противника. 5 березня під час розвідки нацгвардійці помітили рух російської колони поблизу селища Елітне і передали її координати українським силам.

7 березня 2022 року російська диверсійно-розвідувальна група атакувала блокпост «Роза Вітрів» на східній околиці Харкова. Під час відбиття нападу Орлов дістав смертельне кульове поранення.

Дружина Анна згадує його як людину, якій довіряли: «Мій чоловік – мужній, справедливий, надійний товариш, на якого побратими могли покластися у будь-якій ситуації. Це неодноразово було доведено за роки війни. Сміливий, розумний командир, який своїм прикладом надихав підлеглих. У найстрашніший для Харкова час ні хвилини не вагався і став зі своїми побратимами на захист міста». Вона також наводить слова чоловіка, які запам'ятала назавжди: «Ми переможемо».

12 жовтня 2017 року Орлова нагородили медаллю «За військову службу Україні», а 23 серпня 2018 року – орденом «За мужність» III ступеня. Після загибелі, 17 березня 2022 року, його відзначили орденом «За мужність» II ступеня. 6 грудня 2023 року підполковнику Олександру Орлову посмертно присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».