Понад рік мати з Хмельниччини шукає зниклого на Сумщині сина-прикордонника

Роман служив у Державній прикордонній службі України. 22 квітня 2025 року він зник безвісти на Сумському напрямку. Перед виходом на бойове завдання він зателефонував матері Алісі та сказав, що повернеться за 10–15 днів — підрозділ мав піти на ротацію. Останнім проханням сина були слова: «Мамуль, я тебе тільки одне прошу — бережи себе».

Романа призвали на строкову службу до Державної прикордонної служби 12 липня 2021 року. За словами матері, він сам хотів служити. Після початку повномасштабного вторгнення продовжив службу за контрактом.

У лютому 2025 року Роман отримав поранення під час виконання бойових дій і потрапив до госпіталю. Після лікування на десять днів поїхав додому. Мати просила його не повертатися на службу, на що він відповів: «Мамуль, я не можу залишити своїх хлопців. Нас так мало залишилося. Тим більше, в нас скоро буде ротація. Все буде добре».

Перед поверненням до підрозділу Роман гостював у брата на Сумщині. 27 березня він зателефонував матері та повідомив, що вирушає на завдання.

Після того як Роман вирушив на завдання, Аліса підтримувала зв'язок з одним із його побратимів, який перебував на рації та запевняв, що все гаразд. 21 квітня жінка зателефонувала йому востаннє — той повторив, що ситуація спокійна. Згодом зв'язок із позиціями зник.

25 квітня з військової частини Алісі повідомили, що Романа не знайшли. Розглядали версії, що він міг вийти за провізією і не дістатися місця призначення або долучитися до іншої бригади. Тіла немає — ні загиблого, ні пораненого. За словами матері, для пошуків залучали дрони.

Перші пів року Аліса чекала, що син вийде на зв'язок. Вона шукала інформацію через побратимів, зверталася до військової частини, подавала заяви до відповідних служб. Разом з іншими родинами зниклих їздила на зустрічі до Координаційного штабу та до командирів, брала участь в акціях в Україні та за кордоном. Згодом від побратимів почула: «Роман, ймовірно, загинув». Водночас, за її словами, ніхто з них не бачив тіла.

Після цього жінка особисто поїхала до командира частини. «Я просила: допоможіть мені знати правду за сина, щоб мені повернули дитину. Допоможіть мені знайти дитину. Це ваш обов'язок. Ви відправляли солдатів на війну — ваш обов'язок їх шукати», — розповіла вона. За її словами, командир відповів, що Роман може бути живим та перебувати в іншому місці.

Роман народився третьою дитиною в сім'ї. Навчався на кухаря-офіціанта, працював у Польщі, але повернувся в Україну. Мріяв відкрити невелике кафе для дітей із майданчиком. У нього шестеро племінників, і він планував купити їм подарунки після повернення з війни.

На Романа чекають старші брат і сестра, бабуся, дідусь, шестеро племінників та інші рідні. Його брат Михайло після зникнення хотів піти на війну, щоб спробувати знайти брата, але за проханням матері залишився. Нині він перебуває за кордоном, працює та допомагає родині.

«Для мене немає крапки в цій історії. Це історія не закінчена. Надіюся, що Рома все-таки повернеться додому. Віримо, надіємося, чекаємо. Вже в полоні — тільки щоб він був живий. Молимося за його здоров'я, даємо йому здоров'я, сили і терпіння витримати, щоб повернувся додому. Живий», — сказала Аліса.